malininaЖителька Макошине Світлана Малініна довела, що солідний вік та інвалідність із дитинства – не завада, коли людина бажає вчитися.

Цю непересічну жінку добре знають у районі. Сорок років тому вона приїхала у Макошине, на «Сільгоспмаш», закінчивши престижний московський вуз. Фактично при ній і за її участі розвивався завод і розбудовувалося селище.

Світлана Миколаївна – людина небайдужа, у будь-якій справі добивається справедливості, не боїться усього нового. На своєму «Запорожці» й досі їздить до Мени й у Чернігів. Раніше і у Москву ганяла, і на відпочинок. Наразі придбала ноутбук і у свої 72 роки (хоча їй зроду стільки не даси) освоює техніку, досі читає без окулярів. Функціональні обмеження для неї – не перепона. Нещодавно Світлана Малініна повернулася з десятимісячного навчання, отримавши професію вишивальниці.

За рівні можливості

З 1 вересня минулого року розпочинався черговий навчальний курс у Всеукраїнському центрі професійної реабілітації інвалідів. Побудований 2001 року на базі колишнього напівзруйнованого кардіологічного санаторію у Лютежі під Києвом, він став одним з провідних навчальних закладів для людей з обмеженими фізичними можливостям.

Усе тут створене з думкою про комфорт і користь для інвалідів: автоматичні ліфти, пандуси, галереї, триразове харчування, одномісні номери з окремим санвузлом, можливість пройти якісне санаторне лікування, а головне – отримати нову професію. Усе це – абсолютно безкоштовно для інваліда, за державні кошти.

Девіз цього реабілітаційного центру: «Будуємо суспільство з рівними можливостями». Люди, котрих природа обділила здоров’ям, теж мають право повноцінно жити у суспільстві, працювати. Варто лише їм допомогти і головне – дати повірити у власні сили.

Їду!

Світлана Миколаївна почула про центр й загорілася: їду! Онуки підросли, сили на якусь справу є, бажання – ще більше, тож чому б і не отримати нову перспективну професію? Тим більше, її диплом інженера-економіста нині у Макошине нікому не потрібен. Думати про хвороби і витрачатися на ліки – нізащо!

Жінка звернулася до районного управління праці й соціального захисту населення РДА за довідками. Складнощі з оформленням на навчання були через непрацездатний вік потенційної учениці. Все ж Світлана Малініна свого домоглася. Зверталась навіть до Києва, у міністерство, і таки переконала чиновників, що не кожна молода людина має такий запал і таке бажання   навчатися новому, як вона. Тим більше, ніде не сказано, що люди пенсійного віку не можуть відкрити свою справу.

43 способи зі 100

У центрі майже півтори сотні інвалідів протягом десяти місяців опановували по одній з дев’яти професій. Найбільшою популярністю користується спеціальність оператора комп’ютерного набору – таких аж чотири групи було. Навчають там на перукарів, швачок, бджолярів, соціальних працівників, взуттєвих майстрів та ін.

Світлана Миколаївна побажала навчатися на вишивальницю. Розповідає, що заняття проходили насичено, щодня – по три півторагодинні пари. Показує свідоцтво – там до двох десятків дисциплін, котрі допоможуть людині з обмеженими фізичними можливостями розпочати власний бізнес. Малініна опанувала 43 способи вишивки, а їх налічується до сотні. На екзамені представила вишитий державний герб України. Гарний! Цікавимося, де ж можна застосувати набуті вміння.

– Нині вишивка знову у моді, – пояснює співрозмовниця. – І мережані речі користуються попитом, коштують недешево. За вишиті спідниці, сорочки, скатерті, рушники знаючі люди віддають сотні, а то й тисячі доларів. А знайти покупця нині просто. У мене є контакт із всеукраїнською організацією, котра займається вишивками, там оптом заберуть готові вироби і добре заплатять.

Світлана Миколаївна на своєму прикладі радить усім інвалідам: не варто опускати руки, якщо доля вас у чомусь обділила, рукам діло завжди можна знайти, було б бажання. Каже, що деякі кияни у тому реабілітаційному центрі вже по другому фаху опанували.

Коментарі закриті.