У новому Кримінальному процесуальному кодексі України, який набрав чинності 20 листопада 2012 року, запроваджено новий, раніше невідомий вітчизняному законодавству запобіжний захід – домашній арешт.
– Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, – пояснює старший прокурор прокуратури Менського району Сергій Штаба. – Виходячи з ідеї нового КПК та переліку запобіжних заходів, домашній арешт застосовується у тих випадках, коли застава є занадто м’яким запобіжним заходом, а тримання під вартою – занадто суворим.
Домашній арешт може бути застосований лише у тому випадку, якщо за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Якщо ж санкція статті передбачає більш м’яке покарання, цей вид запобіжного заходу не застосовується.
Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту може бути обраний лише слідчим суддею, судом на підставі клопотання прокурора, слідчого, погодженого з прокурором.
Для здійснення контролю за особою та за виконанням обов’язків, покладених на неї під час досудового розслідування, працівники органів внутрішніх справ мають право з’являтися за місцем проживання цієї особи, а також вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов’язаних із виконанням покладених на неї зобов’язань. Зазначені перевірки не повинні порушувати нормальних умов життя громадян та здійснюватися, як правило, вдень. Винятки можуть бути в тому випадку, коли в органів внутрішніх справ наявна інформація про порушення особою, до якої застосовується запобіжний захід, його умов.
Порівняно з КПК 1960 року запроваджується принципово новий спосіб здійснення контролю за підозрюваним – застосування електронних засобів контролю. Метою їх використання є забезпечення безумовного виконання обов’язків підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього у зв’язку із застосуванням домашнього арешту.
Законом чітко встановлюються строки можливого застосування домашнього арешту – до двох місяців. При особливій необхідності, пов’язаній зі складністю кримінального провадження, цей строк може бути продовжений до шести місяців, але вказаний строк є граничним.
