На фото Петро Петрович Хомрач за добу до смерті, 15 березня в залі засідань ради ОТГ.
У неділю, 18 березня, прийшло дуже багато людей провести Петра Петровича в останній шлях. Люди прийшли віддати шану тому, хто витратив своє життя на слугування людям.
Усіх людей можна поділити на дві категорії: людей-творців, котрі за рахунок пожертви власних ресурсів створюють загальне благо, і людей-паразитів, котрі знищують суспільні ресурси заради власної поживи.
Петро Петрович всією своєю суттю належав до першої категорії, до людей-творців загальної успішності. Але жити і діяти йому довелося в часи, коли пострадянський загал орієнтований не на творення, а на паразитичне споживання. Зрозуміло, що творці і паразити взаємної симпатії не відчувають адже їх життєва спрямованість протилежна. Звісно ж, Петра Петровича намагалися прибрати з посади і знищити справу його життя. Адекватні люди не дозволили це зробити, але всі ці події, мабуть, вкоротили життя керівнику районної лікарні.
Навіщо згадую про це? Причин декілька. Перша – необхідність сказати про те, що життя людини-творця, керівника-творця ой яке непросте в Україні. Друга – це те, що представник політичної сили яка знищувала Петра Петровича, не тільки не прийшов покаятися на кладовище чи просто тихенько заховався на ці дні. Ні, він прийшов на похорони виголосити натхнену промову про те, якою чудовою людиною був Петро Петрович! Чи є хоч щось святе в цієї людини? Є – Біблія на найвиднішому місці робочого столу. От тепер розумію чому за часів Шекспіра лицедіїв до поважних спільнот не допускали. А в нас, пострадянських, за них навіть голосують.
Ось так і живемо. Одні гинуть за Батьківщину на війні, інші в боротьбі за творення успішного майбуття для громади, а деякі піаряться на цьому для того, щоб отримувати посади і знищувати наше життя безглуздям та корупцією.
Думаю, чому так багато людей прийшло провести Петра Петровича в останній шлях? І називаю тільки єдину причину – Петро Петрович все своє життя витратив на слугування людям, на принесення суспільної користі громаді. І ті, хто прийшов, пам’ятають та дуже високо цінують це.
Вічна пам’ять тому, хто все життя і всі свої сили віддав служінню людям!
