Вона була успішним підприємцем, мала свою торгову точку і виїзну торгівлю. А стала просто мамою одинадцяти дітей, восьмеро з яких – прийомні. І стверджує, що саме зараз по-справжньому щаслива.

Одиноке дитинство

Ольга Курницька народилася і виросла в Чернігові. Скільки себе й пам’ятає, завжди хотіла мати братика чи сестричку. У її мами з цього приводу була зовсім інша думка, тож Олі залишалося няньчитися з сусідськими дітьми. Вся малеча у дворі її любила, і вона їх теж.

У дорослому житті обрала шлях дипломованого торговельника. Вуз, перше заміжжя, на жаль, не вдале, на руках – донька і син.

Потім спробувала знайти особисте щастя ще раз. Другий чоловік був родом з Менщини, тож придбали будинок у районному центрі. Народився в сім’ї ще один син, започаткували і успішно розвивали свій торгівельний бізнес. Та хмари над сімейним благополуччям згущувалися все більше – чоловік пив. Коли з дитиною на руках довелося тікати від п’яних чоловікових погромів – розлучилася.

Чужих дітей не буває

Мама Ольги Курницької залишилася круглою сиротою у дев’ять років. Змалечку Оля слухала її розповіді про те, як важко дитині жити без матері. Отой материнський біль залишив у доньчиній душі незгладимий слід. Вона й сьогодні переконана, що діти не повинні рости поза сім’ями, що в кожної дитини має бути мама. Навіть якщо й не рідна по крові, головне, щоб любила і розуміла. Це, мабуть, і підштовхнуло її до найголовнішого, як сама визнає, рішення в її житті: взяти на виховання дітей.

Та бажане зробити дійсністю було не так просто. Після складного розділу майна колишньому чоловікові відійшла частина будинку в Мені. А відповідно до законодавства квадратних метрів, що залишилися Ользі, не вистачало, щоб поселити у себе прийомних дітей.

Вихід бачила лише у придбанні іншого житла. Підходящий будинок знайшла у Тупичеві Городнянського району. Купила, витративши всі свої заощадження.

Сенс її життя

Своє рішення взяти на виховання дітей вона обговорила зі своїми. Всі троє згодилися. Світлані тоді виповнився 21 рік, Артуру – 20, Данилові – вісім. І вже незабаром у Ольги Курницької в сім’ї з’явилися ще й тринадцятилітній Олексій і одинадцятилітня Ярослава. Ольга була для них уже третьою мамою: від рідної, біологічної, братик і сестричка потрапили в реабілітаційний центр, потім – у прийомну сім’ю. За два роки перебування так і не знайшли спільної мови з прийомними батьками, і ті знову повернули їх до центру.

Ольга не скаржиться на труднощі. Вона мимохідь, не особливо акцентуючи, коротко згадує про те, як відучувала Олексія від паління цигарок, як пояснювала, куди ідуть «шалені гроші», що вона отримує на нього від держави. Після тої відвертої розмови, підкріпленої стовпчиками цифр і розрахунків, які вони зробили разом, питань і сумнівів у хлопчини не виникало.

Тут же, у Тупичеві, прийшли в її сім’ю ще й Владик, Діма та Інночка, а згодом і Ліля. А потім з’явилася можливість викупити у колишнього чоловіка його частину спільного менського будинку. Зробила це не вагаючись. І рік тому повернулася разом із дітьми з Тупичева до Мени. А через півроку після переїзду прихистила у себе ще й Тимофія та Аліну.

«Усі мої, рідні»

Сьогодні в дитячому будинку сімейного типу Курницької восьмеро вихованців. Старші Олексій та Ярослава вже навчаються в Чернігові: брат – на слюсаря, сестричка стане економістом. Шестеро менших – школярі, як і рідний наймолодший син Ольги Данило.

Чи важко їй одній утримувати, доглядати, виховувати таку велику сім’ю?

Ні, – усміхається жінка. – Мені надзвичайно пощастило з дітьми, вони у мене всі дуже хороші й талановиті. І всі мої, рідні, і всіх їх я люблю однаково. Кажу їм це кожного ранку і кожного вечора, щоб вони знали, що у них є дім, де їх завжди чекають, є мама, яка завжди готова захищати їх від будь-якого зла. Ми всі разом читаємо і обговорюємо книжки, готуємо щось смачненьке на кухні, прибираємо в будинку. Ми – одна родина!

Якось, вже закінчуючи дев’ятий клас районної гімназії, Ярослава прийшла додому надзвичайно здивована розмовою двох своїх однокласниць:

Мамо, уявляєш, вони говорили, що їм після уроків страшенно не хочеться повертатися додому. Хіба таке може бути?..

А найстарша донька Ольги Світлана, яка зараз живе в Чернігові, за маминим прикладом не так давно також створила вже свою прийомну сім’ю – взяла на виховання трирічну дівчинку, обділену увагою і любов’ю рідних батьків.

 

 

Коментарі закриті.