Олексій Ковбаса будував дачі багатіям з Москви і КиєваОлексій Григорович був відмінним водієм. А ще цей чоловік з Городища Менського району добре розуміється на теслярській справі.

Від телят – до машини

Закінчивши місцеву семирічку, Олексій Ковбаса пішов у колгосп: на Булавчиному хуторі, що поблизу Миколаївки, пас телят.

– Тоді луки хутірські належали нашому колгоспу «Україна», – каже чоловік. – Підробляв з дідами я і у теслярській бригаді. То була добра школа майстерності, яка у житті мені дуже згодилася.

Повернувшись зі строкової служби, у колишній «Сільгосптехніці» вивчився на водія, і 24 квітня 1973 отримав посвідчення.

– Цей день для мене кращий за власні іменини і будь-яке свято. Ніколи його не забути, бо я отримав справді чоловічу спеціальність, – розповідає Олексій Григорович. – Дякуючи їй я у колгоспі відпрацював 38 років, отримав орден Слави третього ступеня. На усіх зборах мене запрошували до президії, нагороджували грамотами і подарунками.

Першою автівкою у Олексія Ковбаси був ГАЗ-51.

– Ви, мабуть, і не бачили такої, – посміхається дідусь. – Двері були дерев’яні, борт кузова відкривався тільки ззаду. А щоб показати, що мені треба повернути, з дверного вікна висовував руку і сигналив.
Гаражів на той час у колгоспі не було, вся техніка стояла просто неба. Щоб запустити двигун, нагрівали його паяльною лампою.

– Лобове скло, аби не замерзало, витирали ганчіркою, у яку була зав’язана сіль. Ми називали свій винахід «лялькою», – пригадує Олексій Ковбаса. – Було й таке, що тією ганчіркою і носа втирали, бо в машині було так холодно, як і на вулиці.

Десять років пропрацював чоловік на тій машині. Тоді отримав бортову, а згодом ГАЗ-53. За сезон перевозив по 80 машин льону на завод у Сядрине, а під час жнив – 1300 тонн хліба. Заробив він великі, як на той час, гроші, поклав їх на ощадну книжку, де вони «благополучно» знецінилися і пропали.

Теслярство згодилося

Нема вже майже нікого серед живих, з ким довелося працювати разом Олексію Ковбасі.

– Зустрічаюся з Михайлом Леп’явком, Михайлом Ковбасою та Анатолієм Киселем, – каже дідусь. – Згадуємо, скільки нас тоді було багато, які до роботи були беручкі. Тодішній голова колгоспу «Україна» Віталій Ковінько не міг нахвалитися нами. У сезон збирання врожаю ми працювали без вихідних, день робочий був ненормований. Однак ніхто керма не кидав.

Вийшовши на пенсію, не схотів сидіти перед телевізором чи під двором на лавочці. Поїхав у Москву, аби заробити дочці грошей на будинок, який їй дістався у кредит у Величківці. Борг треба було повернути за півроку. Ото Олексій Григорович, за порадою знайомого, вирушив до білокам’яної будувати дачу багатію.
Тоді знайшов такий же заробіток ближче – у Чернігові, Києві. І кредит було погашено.

– Я ніякої роботи не бою­ся, – зізнається чоловік, – таким уродився – жодного дня не згаяв, шукаю заняття своїм рукам. І гордий з того, що життя прожив чесно.

Коментарі закриті.