Ця жінка дуже любить людей, а вони – її. Щороку у неї завжди повна хата засівальників, щедрувальників, колядувальників. А нещодавно двері її ошатної домівки не зачинялися цілий день – родичі і односельці вітали бабусю з 90-річчям.
Ні дитинства, ні юності
Вона народилася у важкий час. Голодні роки, а згодом війна перекреслили усі мрії і сподівання Олександри.
Мати була на роботі в колгоспі, вела нехитре домашнє господарство. А Саша доглядала сестру-інваліда, увесь клопіт лежав на ній. Правда, і брат підставляв своє плече і неньці, і сестрам.
Саша росла працелюбною і тямущою. Усяка сільська робота спорилася у її руках. А ще вона вміла добре рахувати – в умі виконувала математичні дії будь-якої складності. Згодом цей талант згодився їй у житті.
Не судилося Олександрі стати на весільний рушник зі своїм судженим. Хлопці і дівчата, її однолітки, до клубу вечорами бігали, а Саша виводила сестру у сад подихати свіжим повітрям, подивитися на місяць і зорі.
На свій хліб
Коли Олександрі Михайлівні запропонували працювати у сільмазі в сусідньому Городищі, погодилася.
– І завідувачем магазину була, і рядовим продавцем, – пригадує бабуся. – У Синявці теж довелося попрацювати, 23 роки маю стажу у цій сфері.
Трудилася вона і телятницею, була ланковою у рільничій бригаді, а до виходу на пенсію приймала молоко.
– І грамотами мене нагороджували, і подарунки пам’ятні вручали, і в президію на свята садовили, – каже Олександра Михайлівна. – Чесно я свій довгий вік прожила, відійду колись у Вічність із чистою душею.
Олександра Михайлівна гарна квітникарка і вишивальниця. Квіти – на подвір’ї, підвіконня уставлені вазонами, горщиками. Милують зір рушники і картини, які бабуся вигаптувала ще за молодих літ.
Не без добрих людей
Олександра Яковенко нині живе сама. Має трьох племінниць і племінника. На стінах її хати – фотографії племінників, їхніх дітей та онуків. Усі вони люблять Олександру Михайлівну, допомагають їй і на городі, і у дворі, і у хаті.
Сестра милосердя Світлана Шаповал десять років опікується бабусею, а та вважає її своєю родичкою.
Олександра Михайлівна, не зважаючи на свій поважний вік, ходить провідувати сусідів і родичів, які живуть неподалік. Має мобільний телефон, тож спілкується з усією ріднею – далекою і близькою. Ще і на городі, хай і невеликому, лад дає.
Бабуся добре чує, бачить, розсудлива, спокійна, виважена.
– А знаєте, я десь років до 40 окулярами користувалася, а тоді якесь диво сталося, відчула, що вони мені не потрібні. Зараз читаю газети, усі літери – великі і малі – бачу добре, – радіє Олександра Михайлівна. – Як отримаю «Наше слово», сяду на сонечку і читаю, цікава газета, я її все життя передплачую.
На ювілейний день народження до іменинниці зійшлися і з’їхалися племінники, а сільський голова Володимир Антоненко привіз на гостини з Волосківець двоюрідну сестру Олександри Михайлівни, вони давно бачилися, отож було про що поговорити, що згадати.
Іменинницю вітали не тільки родичі, а й представники сільської влади, працівники культури. Бабусі заспівали її улюблених пісень, бажали подальшого довголіття і доброго здоров’я.
