Олег Станіславович почав займатися гончарством лише кілька років тому, але зумів домогтися дивовижних результатів. Йому подобається створювати з глини оригінальних казкових тварин і ділитися досвідом та духом справжнього віковічного ремесла з усіма бажаючими. А ще майстер ростить сад, із задоволенням займається сільським господарством та вміє просто радіти життю.

Захоплення стародавнім ремеслом

Був собі в нашому обласному центрі один приватний підприємець. Одна різниця, що реалізував не цукор та горілку чи «фірмовий» одяг з Китаю, а зовсім інший продукт. Мав власну сувенірну крамничку, яку наповнював керамікою, вишиванками, розписом по дереву та виробами із лози. Усі ці речі виготовлялися руками справжніх майстрів. Звали господаря Олег Луцук.

– Мої тато та мама були і залишаються поважними і шанованими людьми (батько – заслужений працівник космічної галузі, мама – шеф-кухар дитячого садка), а я ж з юнацького віку відрізнявся допитливістю і непосидючістю, – посміхається Олег Станіславович. – Бажав займатися тим, що мені цікаво, визначити свої можливості як людини, постійно відкривати для себе нові горизонти. Побував в багатьох містах, працював в Білорусі, Карелії, навіть у Заполяр’ї. Опанував професії слюсаря, будівельника, монтажника радіоапаратури, тракториста, жерстянщика, обвалювальника м’яса та багато інших. А потім виникло бажання працювати з «живим» матеріалом – глиною.Адже це така багатогранна творчість, до того ж, оповита загадковістю тисячоліть. Цікавість привела мене до Києва на виставку предметів декору. Саме там я познайомився з чудовою сімейною парою гончарів Оксаною та Дмитром з-під Львова і спробував виготовити свого першого свистунця.

Потім був Центр ремесел у рідному Чернігові, куди Олег ходив займатися ліпкою. Якось в цьому закладі звільнилася посада майстра і йому запропонували її посісти. З умовою, що навчиться гончарити за 10 днів.

– Ніхто особливо в це не вірив, навіть об заклад побилися, – згадує гончар. – Я зателефонував майстрам, які мене вчили ліпити свищики, і вирушив потягом у місто Соснівку Львівської області. Звичайно, було дуже важко, але я довів усім, хто сумнівався, що, маючи велике бажання, можна досягти чого завгодно: рівно через 10 днів зробив досить пристойного горщика.

Про село, гриби та глину

Міська метушня і проживання в квартирі не давали можливості повністю зосередитися на улюбленій справі. І три роки тому Олег Стані­славович вирішив змінити міський добробут на сільську тишу, в якій сама природа є творцем натхнення. Надивився і придбав будинок у нашому Стольному. Тут вже більше року майстер і проживає зі своєю сім’єю, тут народився син Леонід і був охрещений в старовинній Андріївській церкві, збудованій ще у сімнадцятому столітті.

На новій садибі зростає молодий сад. Сім’я обробляє великий город (і не тільки картопля родить, а всіляке добро аж до полуниць і кавунів – авт.), тримає козу, порося, кролів, бройлерів.

– А ще я затятий грибник і обожнюю готувати домашній томатний сік, – розповідає майстер. – Та і взагалі, всілякі страви з томатами не погано виходять.

Але основне – то творчість. Олег Луцук не дуже любить виготовляти простий посуд, його більше цікавить художня кераміка. Це можуть бути як особливі модернові твори, так і народні мотиви: свищики (пташки та коники), баранці, козаки, коти різноманітні, куманці. Авторські роботи користуються попитом і охоче розкуповуються поціновувачами «глиняних чудасій». Багато різноманітних фігурок Олег Станіславович просто дарує близьким і знайомим, деякі передав для нашого районного краєзнавчого музею.

Вироби гончар випалює в електропечі при температурі до 1000 градусів за Цельсієм. А ось глина підходить не будь-яка. Возить її майстер з Олешні Ріпкинського району, де колись було підприємство по виробництву кераміки. Там живе і активно працює його добрий знайомий і порадник – найстаріший гончар України Іван Бибик, якому вже далеко за 80.

Сучасне і майбутнє

– Я вдячний місцевій та районній владі за розуміння та підтримку, – говорить Олег Станіславович. – Відгукнулися також і самі жителі Стольного: велику допомогу у створенні майстерні надали Павло Яценко, Лариса Присівок, Іван Кравченко. Вдячний усім небайдужим за те, що можу не тільки займатися улюбленою справою, а ще й передати секрети гончарної майстерності молоді.

Зараз майстер керує гуртком гончарства районної станції юних техніків, методист декоративно-вжиткового мистецтва Стольненського Будинку культури. Вже рік працює майстерня, займатися до якої приходять усі бажаючі.

Особливо задоволені діти: роблять перші серйозні успіхи Анна Кравченко, Дмитро та Павло Присівки, Наталія Бойко, сестри Анна і Юлія Шишиги, Таліна Дудко. Та й сам гончар недавно виборов друге місце в номінації «Кераміка» на Першому мандрівному фестивалі народного мистецтва в Новгороді-Сіверському. Але аж ніяк не збирається зупинятися на досягнутому.

– Хочу віднайти на території Менщини власну глину, придатну для гончарства, – ділиться планами Олег Луцук. – Не може її тут не бути. Також хочу надати посильну допомогу громадській організації «Русичі», яка виступила з ініціативою відремонтувати нашу сільську старовинну церкву. Маю надію згодом створити в районі школу гончарства на зразок колегіуму в Опішному, де навчання починають з першого класу школи. А ще б і я, і мої учні були б дуже вдячні будь-якій небайдужій людині, що допомогла б нам зробити чи купити гончарне коло для дітей. У нас навіть креслення є.

Коментарі закриті.