Державні посадовці згадують про інвалідів лише раз на рік. Подарують показово телевізор чи візок – і на цьому все закінчиться. А далі живіть самі, як хочете.

Я нещодавно оформляла новий інвалідний ціпок. Виявляється, все не так просто. Необхідно зібрати купу паперів і чекати, коли виділять на район такі ціпки. Час іде, а ціпків усе немає. Мабуть, доведеться самій робити новий.

А коли приходиш в лікарню, то доки обійдеш усі кабінети, доки вистоїш під дверима, бо здоровіші проскакують без черги, всі сили покинуть. І так скрізь, в усіх установах.

Також важко хворим людям потрапити у будь-яку установу. Навіть якщо приміщення обладнані місцями для під’їзду візочників, сам під’їзд чомусь виявляється важкодоступним. Або там авто паркуються, або високий бордюр тротуару. Найцікавіше те, що там, де старі розбиті тротуари, ще можна заїхати, а де покладені нові, там такі високі бордюри, що хоч навколішки перелазь. А цими тротуарами не тільки інваліди ходять та їздять, а ще й матусі з немовлятами. І тому в центрі міста так багато пішоходів пересуваються проїжджою частиною. Просто так легше котити велосипед чи коляску.

Мені здається, що в наш нестабільний час вижити можуть лише сильні духом люди. Дуже часто доводиться чу- ти, як скаржаться здорові люди на своє життя. Але вони не замислюються над тим, що комусь іще важче, ще складніше. Інваліду треба купити продукти, заплатити за комунальні послуги, обробити город… Про пенсію промовчу, бо й так всі розуміють, що вона мізерна.

Але ці люди не здаються перед труднощами життя, виховують дітей, працюють, займають призові місця в спорті, перемагають в співочих конкурсах. І так добре, що є чуйні люди, які не залишають в біді тих, хто потребує уваги. Допомагаючи не для пафосу, а просто так, за покликом серця.

Озирніться навколо, можливо, комусь потрібна допомога і ви можете її надати. Іноді добре слово тішить краще, ніж цінний подарунок, та й світ стане кращим, якщо робити гарні, добрі вчинки.

Через тиждень, 3 грудня, відзначатимемо Міжнародний день інвалідів. Тих людей, які живуть непомітно увесь рік і намагаються хоч якось пристосуватись до навколишнього життя. Більшість наших співгромадян намагається їх не помічати, не звертати уваги на їхні проблеми. Але від того ці люди не зникнуть, бо як голову не ховай – проблеми завжди залишаються.

Коментарі закриті.