Здумав добрий чоловік весело зажити… Ну хто ж не знає народну дитячу казочку про веселого чоловіка, котрий вирішив трохи пофермерствувати й завести собі цілий хлівець птиці та худоби. Курочки й качечки, кабанці та баранці такого ґвалту наробили в господі, що годі й розібратися, пише Хвиля Десни. 

Але що той казковий зоопарк порівняно з митарствами та клопотами Дмитра Єсипчука, котрий у Бігачі на Менщині вирішив зробити добру справу і собі, і людям та відкрити сучасний невеличкий магазин. І хто б міг подумати, що першу скрипку в цій негарній історії гратиме не хто-небудь, а сільська влада. Хоча, здавалося б, кому, як не їй, підтримувати добрі починання та сприяти розвиткові малого бізнесу, тим більше на селі. Адже в Бігачі руху вперед особливо ніякого — навіть школу нещодавно закрили…

Дмитро з дружиною, котрі мешкають у Чернігові, часто приїздили у Бігач до Наталиних батьків. І весь час звертали увагу на маленьку хатинку у центрі села, котра була в досить занедбаному стані й продавалася. Подружжя поміркувало й вирішило купити хатку: як-не-як — нерухомість. За дачу вона їм потрібною не була. А от задля справи б знадобилася. Наприклад, чому б не відремонтувати приміщення і не облаштувати там магазин? Адже в селі є лише один, а до Березної аж 11 кілометрів. Люди не наїздяться. Отут і почалися перипетії.

Договір купівлі-продажу Дмитро Єсипчук оформив у жовтні 2011 року. Згодом потроху почав купувати матеріали, ремонтувати будиночок. У березні 2012-го подав заяву на сесію сільської ради, аби йому надали дозвіл щодо зміни цільового призначення частини приватизованої земельної ділянки. І написав, що «зміна проводиться для реконструкції будинку під магазин, поліпшення обслуговування населення та забезпечення якісними товарами й продуктами харчування, сплати земельного податку за землі комерційного призначення, наповнення бюджету сільської ради (який є дотаційним), сплати податку з ведення комерційної діяльності та подальшого розвитку економіки — створення робочих місць для місцевого населення». Що й казати, заява (і заявка) серйозна. Але депутатів та сільського голову Ніну Шкрабулю це чомусь не надихнуло. І Дмитро Миколайович отримав відповідь, що за підсумками голосування («за» — 2, «проти» — 2, «утримались» — 5) рішення не прийнято. Та ж сама історія трапилася і з заявою від 7 квітня минулого року про переведення того ж таки приватного житлового будинку по вулиці Жовтневій, 39, до категорії нежитлових з подальшою його реконструкцією під магазин змішаної торгівлі. Відповідь досить дивна: ділянка має використовуватися за призначенням — як житлова. А якщо у власника інші плани на свою власність? Зась? У чому ж справа? Чому така неприхильність до нового і потрібного на селі?

Й Дмитро Єсипчук, і багато бігачан говорять, що на заваді добрій справі стала конкуренція. Адже чоловік голови сільради Ніни Петрівни Шкрабулі Микола Тимофійович Шкрабуля на той час був єдиним комерсантом на селі — тобто монополістом, власником магазину так само змішаної торгівлі, котрий розташувався якраз навпроти хатки, яку Дмитро Єсипчук все-таки перебудував під свій магазин.

І з того часу пішло-поїхало. Молодий підприємець іще довгий час писав заяви на виконком сільської ради з тими ж самими проханнями. І так само отримував відмови. Натомість люди почали збирати підписи за підтримку відкриття нового магазину в Бігачі. «За» підписалося 228 з приблизно 300 жителів села. Але й це не стало аргументом для сільського голови.

Попутно Дмитрові Єсипчуку не дозволили розробляти проект із землеустрою щодо відведення іншої земельної ділянки у власність під особисте господарство, також змінити призначення цегляного сараю під літню кухню.

Але Дмитро Єсипчук в Інспекції Держ­архбудконтролю в Чернігівській області оформив декларацію про початок виконання будівельних робіт, а потім — про готовність об’єкта до експлуатації — 20 серпня минулого року. Отримав відповідні рішення, що все зроблено згідно з декларацією, згідно з проектами. Є дозволи від електриків, пожежників, санепідстанції та інших служб. І 25 грудня минулого року почав торгувати. Люди задоволені. Чисто, акуратно, товари не залежуються, ціни прийнятні. Але дозволів на відведення земельної ділянки та переведення будинку з житлового фонду в нежитловий Дмитро Миколайович і досі не отримав.

— Депутати проти — так мені весь час відповідає голова сільради, — каже Дмитро Єсипчук. — А депутати хто? Наприклад, її чоловік, дві продавчині чоловікового магазину, соціальні працівники, теж залежні від сільради. Хто голосуватиме за мене? А магазин — це інфраструктура. Хоча, звісно, конкуренція. Адекватні ціни та якісні товари. Я вже стільки перевірок пережив. І все у мене на місці. Потім я здав магазин в експлуатацію. Маю відповідну декларацію. Провів інвентаризацію й отримав техпаспорт в БТІ. Знову з цими документами йду до сільради. І несу акти перевірок. Подаю заяву на виконком: прошу видати свідоцтво про право власності. Результат — попередній. Я подавав заяву три рази. І мені відмовляли. Хотів врегулювати все мирно, але марно. Тому писав і ходив у всі інстанції — і до Менського райвідділу внутрішніх справ, і до обласної прокуратури, і до облдержадміністрації. Врешті — звернувся до суду. І це — замість того, аби нормально працювати, старатися для того ж таки Бігача.

Менський районний суд відбувся 19 грудня 2012 року. І постановив, зокрема, ось що. Визнати протиправними дії голови Бігацької сільської ради щодо відмови Дмитрові Єсипчуку у розгляді заяви по видачі свідоцтва про право власності на магазин. Зобов’язати виконком відтак розглянути цю заяву. Так само визнати протиправним та скасувати рішення Бігацької сільської ради 15-ї сесії 6-го скликання від 27 червня 2012 року в частині відмови Дмитрові Єсипчуку у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. І зобов’язати сільраду розглянути відповідну заяву позивача.

Ніна Шкрабуля на тому не заспокоїлася і подала апеляційну заяву до Київського апеляційного адміністративного суду. Суд розбирався детально. І 8 серпня цього року виніс ухвалу: апеляційні скарги Бігацької сільської ради, сільського голови Ніни Петрівни Шкрабулі залишити без задоволення, а постанову Менського районного суду — без змін.
Ось така історія. Дивна, м’яко кажучи. Тому саме час був познайомитися з іншою стороною протистояння. І ми поїхали до Бігача. Сільський голова Ніна Шкрабуля сказала: вона нічого не має проти, що у селі з’явився новий магазин. Мовляв, нехай собі людина торгує. Хоча за господарською книгою у них це рахується як житловий будинок. От тільки неприємність — після ночі, а особливо після вихідних — море сміття біля сільради. Адже магазин поруч. І пляшки, й обгортки від чіпсів та інших продуктів, і стаканчики. Бо заклад працює до 20.00. І ходять туди люди, наче в бар чи кафе.

— А ви хазяїнові говорили?

— Та він з нами й розмовляти не хоче. Дверима в сільраді грюкає…

— А чому ж у вас досі будинок рахується житловим, коли вже практично рік, як магазин у ньому відкрився?

— Дмитро Єсипчук дуже, дуже поспішив, — в один голос говорять сільський голова і секретар сільради. — Ще ніяких дозволів не було, а він уже перебудовувався. Та й декларацію заповнив, що це реконструкція. А насправді там зводився новий фундамент. І без зміни цільового призначення. Це ж нова забудова. А де дозвіл на таке? Комісія мала визначити — нова забудова чи ні. Не було змінено й цільового призначення земельної ділянки, а реконструкція вже йшла. Що ж нам, переводити тепер у нежитловий фонд ту будівлю заднім числом? І ділянку? Треба було змінити призначення раніше. Ми не можемо й свідоцтва на право власності видати. Бо з січня сільська рада цього вже не робить. Тепер це справа Реєстраційної служби. Його видадуть, якщо у власника буде повний пакет документів. Суди зобов’язали розглянути заяву про видачу свідоцтва на право власності магазину. Ми й розглянули. Далі — Єсипчук зробив інвентаризацію земельної ділянки. Але згідно з новим порядком Держкадастру потрібно спочатку пройти електронну перевірку, щоб Держземагентство поставило підпис. Що все правильно. А Єсипчук подав на сесію документи без цієї позначки. І ми порадили зробити так як слід.

— Ніно Петрівно, але Дмитро Єсипчук подає заяви вам з березня-квітня 2012 року. Тоді ще не треба було ні Реєстраційної служби для будинку, ні електронної перевірки земельної ділянки. Чи не тому, що вашому магазинові новий став на заваді?

— Депутати тоді так вирішили. Чому? Не знаю я думок наших депутатів. І в мене, зазначу, магазину нема. Я працюю в сільраді, турбуюся про людей. А чоловік мій займається своїми справами. Але корупції брати на себе не буду — заднім числом давати довідки.

На те Дмитро Єсипчук зауважує: «З нового року справді діє державний реєстратор. Мені треба йти до нього. Бо сільрада вже не видає таких дозволів. Але все одно для свідоцтва на право власності треба переведення з житлового в нежитловий фонд. Знову до сільради треба. А тут нова відмова: нібито самовільне будівництво. Ніна Петрівна з цього приводу дзвонила і в Київ. Справа була на контролі ДАБК України. Мене перевіряла Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Чернігівській області. І все гаразд».

До речі, щодо висновку сільського голови про нове будівництво, а не реконструкцію будинку під магазин. Ось вердикт спеціалістів з обласної Інспекції ДАБК: «Перевіркою встановлено, що реконструкція житлового будинку під магазин змішаної торгівлі по вулиці Жовтневій, 39, у с. Бігач Менського району виконана у відповідності до затвердженої проектної документації, достовірність даних, зазначених у декларації про готовність об’єкта до експлуатації підтверджена, порушень вимог містобудівного законодавства не виявлено».

Відтак зайшли до магазину Дмитра Єсипчука. Чисто, по-сучасному оформлено вітрини, товари під склом. Навіть є кавова машина, тож народ може замовити собі напій і випити його в коридорчику — там є стіл і стільці. Такий самий столик на вулиці. Але то вже літній варіант.

Питаюся у людей, чи задоволені. Вони схвально хитають головою, мовляв, магазин сучасний, ціни невисокі, продавці стараються. Ольга Михайлівна Бритва каже: «Як тільки відкрився тут магазин, я сюди ходжу. Бо в іншому, навпроти, відкриті вітрини, можна нахилитися над печивом, чхнути туди. А в селі багато хворих на туберкульоз». Продавець Наталія Школьна тим часом обслуговує покупців, а я в неї запитую, чому сміття так багато біля магазину після вихідних, адже раніше, за словами сільського голови, такого не було.

Але в розмову втручається Ольга Бритва: «Як? Від іншого магазину, Шкрабуліного, те ж саме було. Він також до восьмої вечора працює. Я ж прибиральницею в сільраді працювала, коли нового магазину тут і в помині не було. А сміття попоприбирала стільки, що й годі».

Продавець Світлана Нестерчук у магазині Єсипчука рада, що є робота, бо в них із чоловіком четверо дітей, та ще двоє — сестри, їм Світлана опікун. Тому гроші родині потрібні. Тим більше після трьох операцій важко працювати жінці не можна. А про сільського голову говорити без осуду не може: не раз вона брутально лаяла Світлану й за сміття під магазином, котре тут регулярно прибирають, останній раз — за те, що після буревію були зламані гілки.

«Часом і битися кидалася, — каже Світлана. — А то і взагалі був інцидент. Прийшов до мене сусіда, котрий звільнився недавно з місць позбавлення волі. І сказав, що сільський голова просила його вікна у новому магазині побити, а нашу хату підпалити». Продавчиня швидко розповіла все хазяїну. А Дмитро Єсипчук сповістив про такий жах і дільничному, і в Менський райвідділ міліції, і заяву написав у Чернігів до міського відділу міліції, яку відповідно зареєстрував. Ось такі пристрасті…

Завітали ми й до магазину Миколи Шкрабулі. Тут теж затишно, спокійно. І також є покупці. Хоча товар справді відкритий, лежать просто на столах у коробках і печиво, й інші продукти. Щодо порівняння, то, скажімо, Любові Заровній більше подобається отоварюватися тут. Хоча і в новому магазині буває. А продавець Ніна Шарико скаржиться, що взимку менше виторгу, бо дачники всі на зимові квартири перебралися, табори дитячі теж до літа закриті.

Загалом, говорячи з бігачівцями, з’ясувалося, що багатьом людям не подобається поведінка сільського голови. Був час, що вона навіть пакети перевіряла, де куплений товар. І сварилася, коли бачила, що в конкурента. А взагалі, за словами мешканців села, Ніна Петрівна не гребує і нецензурщиною. Скажімо, сидять люди під Єсипчуковим магазином, а вона йде і лається: чому, мовляв, тут? Часто сельчани, купивши щось у новому магазині, лишають сумки і йдуть докуповувати до Шкрабулі. Адже там Ніна Петрівна може перевірити, що хто де купив, та ще й пакети повивертати. Бо вона часто сидить у магазині і в обідню перерву, й у вихідні.

Скаржилася на Ніну Шкрабулю і депутат сільради, начальник відділення поштового зв’язку Тетяна Школьна. Нещодавно приїхала до неї колишня братова дружина, аби взяти довідку про земельний пай. А сільрада зачинена. Тетяна Федорівна достукалася нарешті. Ніна Петрівна відчинила двері і на претензії про те, що нині робочий час, грубо відповіла: хто ти така, щоб мені вказувати? «Далі, — каже Тетяна Федорівна, — вона вже у виразах не стримувалася. Одне слово, посварилися. І лише згодом справа вирішилася за 10 хвилин. Адже невістці треба було їхати додому в Новгород-Сіверський. Світ неблизький. А автобус лише шкільний до села ходить щодня. Рейсовий — у п’ятницю та вихідні».

Має претензії до сільського голови і депутат Менської районної ради Микола Бондар. Ось хоча б одне: самогонні точки по селу. Ніхто з цим до пуття не бореться. Хоча продавці відомі. А протягом років існування тих точок на той світ у селі вже відправилося 23 людей. І діагнози саме ті — отруєння неякісним сурогатним алкоголем.

До речі, ми їхали і побачили дуже не впорядковане кладовище. Ніна Петрівна запевнила, що гроші на паркан є. Тільки от казначейство їх затримує.

Ось така історія. У якій з уст сільського голови не раз лунало слово «корупція». Стосовно видачі довідок заднім числом. А чи не дивно, що такі перешкоди чиняться молодому підприємцеві, котрий нічого поганого для села не хоче? Хіба що прагне працювати, розвивати свій малий бізнес у Бігачі. Сільському голові тільки б радіти. Аж ні. Конкуренція — справа серйозна. Як і власні інтереси, мабуть… От, як бачите, й оселилися в Бігачі два нових для нинішнього часу слова — конкуренція і корупція. І куди тепер?