1244665Під час подорожі Іван Бесикало напробувався різних наїдків: і традиційних німецьких, і навіть арабських. Але постійно згадував жінчин борщ. Фото з архіву Івана Бесикала.

Учитель-пенсіонер із Дягови Іван Бесикало погостював у доньки в Німеччині. Додому Іван Матвійович привіз чимало вражень і вирішив поділитися ними з читачами «Нашого слова».


Просмотреть увеличенную карту

Дороги – як полотно

– До доньки Наталі добирався я автобусом, – розповів Іван Матвійович, – коштувало це трохи більше тисячі гривень в обидва кінці. Значно дешевше, ніж поїздом чи літаком. Оформляв документи для отримання візи довго, не пускали до Європи без єврочеків. До Наташі їхав не з порожніми руками: з України віз натуральний мед, гарбузове насіння та лісові горіхи – я їх аж 17 тисяч назбирав. Для чого рахував? Щоб мозок не нудьгував.

Найперше, що вразило у Німеччині, так це дороги. Гладенькі, як полотно. По тих автомагістралях не заборонено їздити зі швидкістю понад 200 км за годину, головне – за дорогою слідкувати. Якщо попереду затор, у машині вимикається магнітола і бортовий комп’ютер сповіщає водія про проблеми, пропонує, як краще об’їхати «пробку». Придорожні туалети у них безкоштовні, скрізь чисто і акуратно.

Автобус приходить завжди

Окрема тема – громадський транспорт. Не трапляється такого, щоб автобус не прийшов. У нас, буває, стоять люди, чекають, а його все нема і нема. Виявляється, скасували, а людей не попередили, хай їдуть у своє село як хочуть.

У німців автобуси ходять справно, все у них зроблено так, щоб пасажирам було зручно. Потрібно жінці з дитиною зайти до салону – водій натискає кнопку, один бік автобуса нахиляється до рівня платформи, щоб було легше вкотити коляску з малюком.

Проїзд коштує 1,7 євро, але у перерахунку на їхні зарплати то незначна сума.

Дбають про довкілля

Як і у нас, великою популярністю у Німеччині користується велотранспорт. Але для велосипедистів там обладнані спеціальні доріжки, щоб не створювали хаос на дорогах. Люди намагаються дбати про власне здоров’я та екологію, тож і крутять педалі. Та й сміття викидають у чотири окремі контейнери, щоб скло, папір та пластик можна було переробляти.

Два тижні напередодні Різдва збігли для Івана Матвійовича швидко. Увесь час він проводив на екскурсіях та у спілкуванні з дочкою. Наталія – студентка Єнського університету імені Фрідриха Шиллера. Термін її навчання добігає кінця, тож дівчина шукає роботу. Поки вакансії за її фахом є у Китаї, Японії, Греції та Індії – може й пощастить Наталі гарно влаштуватися. А там, дивись, і батько «підтягнеться» за порцією нових вражень.

Іван Бесикало вже був героєм публікацій «Нашого слова». Років 10 тому Раїса Михайленко писала про нього, як про особистість неординарну та прогресивну.

Колишній учитель історії і досі купається в ополонці та обливається холодною водою. Не вживає спиртного і не курить, багато читає. У кращі часи Іван Матвійович та його дружина Валентина Олексіївна на рік передплачували 33 періодичні видання, зараз – лише сім. Зате серед улюблених газет особливе місце займає «Наше слово». А було ж і таке, що одразу два комплекти передплачували, щоб не сваритися через те, хто перший читатиме найближчу газету.

Коментарі закриті.