Народні риболовні знаряддя Менського району Чернігівської області в 1960-1990-тих роках можна класифікувати на два види: сітки для масового вилову риби і знаряддя для поштучної риболовлі.

Капронова рибальська волосінь (рос. «леска») у селі Киселівка називалася «жилка». У давнину для певних знарядь риболовлі, зокрема, для вудки, використовували волові жили, нитки із сухожиль волів, тому і назва ця перейшла на синтетичний сучасний аналог.

Попередження: деякі з описаних засобів риболовлі нині вважаються бракон’єрськими і заборонені для використання згідно із законодавством України.

Сітки для масового вилову риби

До ХХ століття сітки плели з мотузок рослинного походження, після винайдення і поширення капронової жилки — з’явилися сітки з неї. Хоча повністю витіснити мотузяні сітки в 1960-ті роки жилці ще не вдавалося.

Волок — велика конусоподібна сітка з «крилами», основна конусоподібна частина зветься «куль», знизу до неї прилаштовують яке-небудь грузило. По верхах крил сітки прикріплювали легкі буйки, до низу крил приєднували невеликі грузила, щоб сітка волочилася по дну річки. Спосіб використання — дві людини тягнули (волочили) по дну річки, тримаючи волок за палки-ручки на кінцях крил. Подібною за формою сіткою здійснюється в наш час промисловий вилов риби в морях, але цю сітку називають тралом.

Сітка-путанка — три полотна сітки, зробленої з мотузок, посередині полотно з дрібними вікнами, інші два зовнішніх полотна з великими вікнами. Верхній край сітки оздоблюють буйками, нижній край — грузилами. Спосіб використання — лишають у воді на деякий час. Риба запливає всередину сітки і плутається в ній, застрягає.

Телевізор — схожий на сітку-путанку, але плели його з синтетичної жилки, а не мотузок. І мав він не три полотна, а лише одне. Спосіб використання — лишають у воді на деякий час. Риба застрягає між віконцями сітки: уперед пролізти не дає тулуб, ширший за голову, а руху назад заважають жабра.

Кошик — дерев’яний каркас, зроблений з лози (тобто верболозу), складався з кілець різного діаметру і двох довгих палиць, які з’єднували кільця між собою, обтягнутий мотузяною сіткою. Форма конуса з тупим круглим кінцем. Довжина 1-1,5 метри. Спереду до найбільшого кільця кріпиться сіткою маленьке лозяне кільце — конусоподібний вхід для риби. Щоб цей вхід постійно знаходився всередині основного каркасу, його прив’язували кількома мотузками до глухого кінця кошика. Пристрій може бути весь плетений з лози, звідси й назва така — кошик. Спосіб використання — всередину на дно клали приманку й залишали кошик у воді в горизонтальному положенні на деякий час. Це могла робити одна людина, без помічників.

Такий же рибальський кошик, але менший за розміром, використовували для зберігання у воді спійманої риби під час риболовлі, закріплюючи його біля берега вертикально, отвором догори.

Жак — це кошик з крилами (у інших регіонах України цей пристрій звався «ятір» або «жак з крилами»).

Хабоча — дерев’яний каркас із лози, схожий за формою на кружку з ручкою, обтягнутий сіткою. Отвір для риби робили у формі лука: дугу поєднували з прямою палкою. У трьох місцях приєднували до лука три довгі палки, які на іншому кінці з’єднували разом. Цей каркас обтягували сіткою, лишаючи відкритим отвір. Робили зі ще довшої лозини зігнутий дугою держак, який прикріплювали вздовж каркаса в трьох місцях (див. на малюнку). Способів використання кілька: дві людини несли хабочу у воді, тримаючи з двох боків за дугу входу для риби; а якщо рибалка один, то можна тримати цей пристрій за держак.

Топтуха — дерев’яний каркас із трьох прямокутників, обтягнутий сіткою. Лише великий прямокутний отвір лишається відкритим. Форма: три дерев’яні прямокутники з’єднані між собою по довшому ребру, їхні коротші ребра візуально утворюють трикутники. Спосіб використання — дві людини несли у воді, полюючи на зграйки риб, намагалися «натоптати» пристрій рибою.

Павук — довга палка, до кінця якої прикріплюється за чотири кінці дерев’яний каркас квадратної форми, всередині квадрату перехрещені дві палиці для міцності конструкції. По периметру квадрату до нього кріпиться сітка, яка плететься з жилки. Сітка має трохи провисати, щоб нею можна було захопити рибу і підняти.

Знаряддя для поштучної риболовлі

Ості — довгий спис із трьома гострими залізними кінцями, за формою нагадує вила або тризуб. Держак дерев’яний, міцний. Довжина гострих залізних наконечників-зубців — близько 5 сантиметрів, кожен зубець на кінці мав зазубрини, як у риболовних гачків. Спосіб використання — рибалка спостерігав за рибою й швидким рухом устромляв ості в рибину, наколював її як на виделку. Це, мабуть, один з найскладніших способів риболовлі, але й один з найдревніших. Саме тому це знаряддя має кілька гострих кінців, а не один, як у звичайного списа. Вони слугують для збільшення імовірності попадання.

Підсака — довга палка-держак, до кінця якої кріпиться кільце з лози. До кільця чіпляли невелику конусоподібну сітку. Спосіб використання — кільце з сіткою опускали у воду, вичікували, і коли риба пропливала над кільцем, різко підіймали підсаку догори. У словнику Бориса Грінченка зазначено, що підсакою успішно ловили раків.

Силок — палка з силком із жилки для ловлення щуки за жабри, коли вона вдень гріється на сонці, непорушно «стоїть» у воді на одному місці. Спосіб використання — дуже повільно силок рухали у воді так, щоб кільцем оточити тіло щуки, заводили до рівня жабер щуки і потім, коли жабра відкривалися, різко смикали, щоб кільце затягнулося й схопило її під жабри.

Вудка — відомий усім пристрій. Довга міцна лозина («вудилище»), в міру гнучка, до кінця якої прив’язували жилку з риболовним гачком на іншому кінці. Також до жилки прив’язували поплавок зі стрижня гусячого пера і маленьке грузило. Вудилище в селі Киселівці робили виключно з гілки ліщини (Corylus avellana). Спосіб використання — на гачок чіпляється наживка, жилку з гачком закидають у воду, махаючи для цього вудилищем — держаком вудки.

Рибу вудкою в селі Киселівка ловили й жінки. Мене в дитинстві у 1990-ті роки батько також навчав цього, ходила з ним разом «комарів годувати» вранці або ввечері.

Як наживку для карасів ми використовували дорщових черв’яків або шматочки спеціально приготованого прісного тіста, у яке додавали трохи спиртової настоянки валеріани (Valeriana officinalis L.), купленої в аптеці. Щоб приманити рибу, на початку риболовлі у воду кидали жменю пшона (Panicum miliaceum).

Що робили зі зловленою рибою

Якщо ловилися лише маленькі карасі, до 10 сантиметрів, ми все одно забирали їх. Бабуся жарила таких карасів до стану сухості (дієслово «смажити» старі люди нашої родини не вживали), і тоді їх можна було їсти як чіпси, разом з кістками, але з хлібом. Лише голови не їли, тому починали з хрумкого хвостика. Рештки віддавали коту або собаці.

Часто коту перепадала і свіжа маленька рибина одразу після повернення з риболовлі. Тому коти швидко вчилися розпізнавати, коли господарі пішли рибу ловити і зустрічали потім біля хвіртки.

Рибу не лише жарили на олії, але й варили з нею рибну юшку. Бабуся додавала в таку юшку трохи картоплі, моркви, цибулі, чорного перцю, лаврового листу для запаху, якоїсь крупи (пшоно або рис). Рибну юшку вона готувала зазвичай на сніданок. Жарену рибу подавала як другу страву на обід або як основну страву на вечерю (залежно від кількості риби). Річкова риба є дуже кістлявою, особлива дрібна за розміром, і тому її споживання потребує багато часу. Лише щука майже не має дрібних кісток, як і короп вагою кілька кілограмів.

Щуки в річці Мені в межах Киселівки водилися, окунці теж, краснопірки, навіть річкові мушлі на дні часто траплялися. Карасі були у всіх сільських копанках і озерах. А от за коропом треба було вже їхати на серйозні риболовецькі промисли на Десну або «на Кароськи» (селище Прогрес), біля якого діяло підприємство з промислового розведення коропів у кар’єрах, що залишились від торфовидобутку.

Чистили рибу в нашій родині самі рибалки або діти. На жінку-куховарку цю роботу не перекладали. Ставили на подвір’ї кілька мисок, відро з водою і чистили ножем, зішкрібаючи луску в напрямку від хвоста до голови рибини. Луску чистили над відром для відходів, потім викидали на гній.

Потім обережно розрізали черево кожної рибини вздовж її тіла, діставали ікру з самиць або молочко самців у одну миску, кишки вичищали в іншу миску. Ці риб’ячі нутрощі потім охоче з’їдав кіт. Кожну почищену рибину наостанок промивали в чистій воді. Ікру й молочко жарили на олії, не варили, їх давали їсти дітям у першу чергу.

Анна ОЛЕЩЕНКО.

Основний інформатор для написання статті: Олещенко Леонід Михайлович, 1955 р.н., уродженець с. Киселівка Менського району Чернігівської області. Його і малюнок.

Народні риболовні знаряддя Менського району

Коментарі закриті.