Надії Половій зі Степанівки Бог подарував довгий вік. Минулого тижня вона відзначила поважний столітній ювілей, тож з цієї нагоди отримала і подарунки, і квіти, і привітання від Президента України.
Чи гостей багато?
Вітальну адресу від Президента Надії Дмитрівні зачитав начальник екологічної інспекції у Чернігівській області Леонід Бурковський.
Теплі слова довгожительці мовили також голова райдержадміністрації Анатолій Соломко, начальник управління соціального захисту населення РДА Володимир Роговенко, Волосківський сільський голова Олександр Любенко. Подарували бабусі теплий плед, ковдру, рушники, квіти.
– Соціальні ініціативи Президента України спрямовані на те, аби держава приділяла увагу кожній людині, яка її потребує, – зазначив Анатолій Соломко. – Сьогоднішній наш візит є тому підтвердженням.
Надія Дмитрівна вже 19 років як не бачить, гостей своїх не роздивилася, проте зраділа і спитала у сестри:
– Багато їх?
– Та багато, багато! – засміялася та.
Були на ювілеї й пісні: вітали довгожительку дівчата з місцевого клубу. Бабуся дуже розчулилася. З ліжка не вставала, ото так і сиділа, букети гладила, терпкий аромат осінніх хризантем вдихала.
Рідну душу шкода
Доживають віку сестри удвох. Олена Дмитрівна на 20 років молодша.
– Я у Степанівку заміж пішла, а Надя у Волосківцях так і жила, у садівничій бригаді працювала, родину мала, – розповідає. – Син її давно помер. А донька далеко, аж у Калузі мешкає, вже й сама прожила 77 років. Раніше їздила у гості, а тепер не змогла. Важко нам удвох, а що поробиш, жити якось треба. Хоч і непростий характер у сестри, а жалко живу душу.
Років п’ять Надію Дмитрівну онука доглядала, а потім дівчина купила хату й покинула бабу. Тож довелось забирати сестру у Степанівку. Уже восьмий рік отак живуть.
Ще й сусіду допомагає
– Ми кілька разів пропонували Дмитрівнам погодитися на обслуговування соціальним працівником, та вони ні в яку, – зауважує Володимир Роговенко. – Мовляв, самі упораємося.
– Але ж і сніг узимку відкидати, і город попорати, хлібину і до неї принести – усе вам допомогли б, легше б було, – звернувся Анатолій Соломко до Олени Дмитрівни.
– Та хіба я до магазину не дійду? – не погоджується старенька. – Городи діти помагають порати. Минулої зими сама сніг відкидала, а це чи вже й подужаю…
Олександр Любенко розповів, що ця мужня жінка ще й сусіду допомагає. Є у діда родичі, та не дуже він їм потрібен. З двома палицями пересувається старий, ледве раду собі дає. Тож Олена Дмитрівна узимку і топить йому, і їсти варить, сніг відкидає, влітку провідує.
Такі гени!
– Мати наша 94 роки прожила, – каже Олена Дмитрівна. – Та і сестри всі довгожительки. Нас п’ятеро дівчат у батьків було, ще брат. Батько – знаний на усе село кравець. Брат із війни не повернувся, а сестри пожили: ось Наді вже сто, мені 80, ще дві по 87 та 90 прожили. Тільки одна давно померла у 64. Отакий рід маємо!
Залишаючи привітну оселю, гості ще раз вітали довгожительок, а наостанок сказали:
– То ми до вас ще через 20 років приїдемо, меншу сестру зі сторіччям вітати!
