Здавалось би, що нашого Івана Шульгу уже нічим не здивуєш. Фотографує і знімає на відео ювілеї, свята і весілля не тільки простих людей, а й заможних. Надивився за стільки літ усього – і доброго, і комічного. Повернувшись з весілля в Остапівці, не міг ніяк вгамувати свої емоції – так здорово там усе було!

Познайомив інтернат
Леонід Шепін раніше жив з батьками у Макошине. А тоді вони надумали переїхати в невелике задесенське село Остапівку, де школи давно нема. Щодня долати Десну хлопець не захотів, тому середню освіту здобував у Борзнянській школі-інтернаті. Там же училась і Катя, яка недавно стала дружиною Леоніда. Дівчина виросла сиротою. Є, звичайно, родичі, а от татка-неньки нема.

Ішли роки. Льоня армію відслужив, на роботу влаштувався – інспектором патрульної служби райвідділу управління Міністерства внутрішніх справ. Ка- тя – студентка третього курсу одного з вишів Чернігова, вона майбутній юрист.

Цього літа закохана пара вирішила побратися.
– Запрошувати людей на весілля наш син їздив з дружком, – каже мама нареченого Світлана Михайлівна, – заяву на реєстрацію шлюбу подали у Борзні.

Усе у Шепіних було як і належить на весіллі. «Продавали» молоду нареченому довго і весе- ло – ціну набивали високу, бо дівчина справді того варта – гарна, розумна.
Їхали на реєстрацію шлюбу з шиком – п’ять машин весільного ескорту супроводжували три мотоциклісти – такого ще Остапівка і навколишні села не бачили.

Після реєстрації заїхали у село Гришівку, що на Борзнянщині, сфотографувалися біля новозбудованої церкви, завітали і на пляж. До речі, і церкву, і пляж для села побудував і облаштував тамтешній фермер.

Гриміло весілля
До гостинного двору поспішали на весілля гості із сусідніх Рожківки, Котички і Макошине. А ще з Чернігова, Києва, Ніжина. Їхали власними машинами, підводами, перебиралися через Десну поромом і човнами.
Заклично гриміла весела музика, гнулися від наїдків столи у наметі.
– Музик з Бахмача нам порадили вчителі з інтернату, – каже Світлана Шепіна. – І конкурси вони організовували, і грали та співали. І тамада серед них є. От уже молодці так молодці!
Наїдків наготували – годі всі перелічити. Світлані Михайлівні довелося у поміч просити Ольгу Олексенко, Наталію Комашинську і Тетяну Слишик. Добре вони попрацювали!

– Ми бичка зарізали, риби наловили, курячих стегенець накупили, – розповідає весільна мати. – Короваю самі не ризикнули пекти, то замовляли у Борзні. Смачний був.

Обійстя у Шепіних ошатне. І видно, що подружжя у добрі та злагоді живе, бо лелеки не роблять своїх гнізд біля злих та пихатих. Коло двору Шепіних – велике лелече гніздо. Видно, птахи тут живуть давно, бо шуму і гаму весільного не злякались і свого помешкання не покинули. А навпаки, як грали музики і пари танцювали, птахи і собі кружляли, розправивши ще не зміцнілі молоді крила. Лелеки весілля не полишили ні на хвилину, весь час біліли у літньому повітрі над гостинним обійстям.

Другого дня весілля продовжувалося. Жарти, веселощі не стихали, аж доки корови з паші повернулися. Батьків і хрещених скупали у Боковусі – маленькій і чистій притоці Десни. А до танців кинулися всі – і старі, і малі.
Старенька бабуся Ольга Щербатенко казала, що багато літ прожила і на багатьох весіллях гуляла, але такого, як у Шепіних, не бачила на своєму віку.

Принесли порося
Що ж подарували молодій сім’ї? Телевізор, постільну білизну, дві праски, посуд, гроші. Усе згодиться. Шепіни винаймають житло у Мені, у планах обзавестися власним. Звичайно ж, без фінансової допомоги рідних не обійтися.

Два дні весілля пролетіли, як дві години. На третій, за звичаєм, до тих гостей, які були запрошені, вирушили «цигани». Перевдяглися, нафарбувалися, коня заквітчали і дугу стрічками прикрасили. З музикою, жартівливими піснями циганили вони від хати до хати.

До весільного двору повернулися не з порожніми руками – принесли вісім курей і качку, 65 гривень, свіжину. Навіть в’єтнамське порося вициганили. Оце так молодці! Ще якби корову чи теличку – і хазяйнуйте собі на здоров’я, молодята.

Вечеря після «циганських» походеньок була довгою, веселою і смачною – варили свіжу юшку, смакували свіжиною, доїдали весільні страви.

– Богу дякувати, усього вистачило – і напоїв, і наїдків, – каже Світлана Михайлівна, – ще і зосталося. Щиро вдячна своїм помічницям-куховаркам, усім, хто допоміг нам, прийшов привітати молодих.
Акордом завершення весілля став салют з 25 залпів. Гриміло і дарувало різнобарв’я у нічному небі над Остапівкою. Село ще такої краси не бачило.

– То ми від себе молодим і гостям сюрприз підготували, – посміхається Світлана Шепі-на. – Нехай запам’ятається весілля наших дітей і їм самим, і нам, і гостям.

Коментарі закриті.