Українські прізвища — родові прізвища, які виникли в україномовному середовищі в процесі етногенезу українського народу та формування української нації.

 

Історичні відомості

Нині під прізвищами передусім розуміється родове прізвище, яке передається від батька до сина. Початково на Русі застосовували лише прізвиська, які і можна зустріти в іменуваннях давньоруських князів і які не успадковувалися. Застосовувати родові прізвища в офіційному діловодстві почали через необхідність вказання права власності на щось лише згодом. Масово родові прізвища зустрічаються в письмових джерелах, що стосуються українських земель в XIV–XVI століттях. Спочатку родові прізвища мали переважно багаті люди, які мали статки (купці, бояри, магнати, власники земель). Проте вже в XVII ст. ледь не всі українці мали власні прізвища, щоправда прізвища часто трансформувалися, на їх основі могли створюватися нові прізвища, наприклад, син людини з прізвищем Коваль міг отримати прізвище Коваленко (син Коваля).

Багато прізвищ з’явилися в часи Запорозької Січі, оскільки при вступі на Січ козак змінював своє старе прізвище на нове. Стабільності прізвища набули лише в XIX ст. Поширеною також була заміна старих прізвищ на аристократичний (шляхетсько-панський) лад, хоча шляхтичі та пани в ряді періодів намагалися протидіяти цьому через заборону приймання певних прізвищ простолюдинами. Паралельно співіснували офіційні прізвища та неофіційні прізвиська, які знаходили своє відображення в українській діловій та художній літературі.

 

Походження в прізвищах суфіксів -енко та -єнко з Наддніпрянщини згадується переважно з часів козаччини. Відтак, саму популяризацію прізвищ з такими суфіксами спричинила поетична творчість та художня література з історичними оповіддями. Попри це, самий регіон — Надніпрянщини, не займав в цьому питанні «перше і виняткове» місце. За дослідженням Михайла Худаша, особові назви з суфіксом -енко вперше фіксують латино-польські писемні пам’ятки з західноукраїнської території у першій половині XV ст.

 

Прізвища з суфіксом -енко є документально зафіксованими на Лемківщині по обидва боки Карпат, як в сучасній Польщі, так і в сучасній Словаччині ще у XVIII столітті, коли процес стабілізації прізвищ в Україні не був ще завершений, а про «перенесення» самих носіїв чи «запозичення» таких прізвищ із цим суфіксом не могло бути й мови.

 

Після того, як значна частина українських земель опинилась під владою Габсбургів (пізніше Австрійська, з 1867 року — Австро-Угорська імперія) — Підкарпатська Русь вже з XVI століття, Галичина — з 1772, Буковина — з 1774 років, був виданий урядовий патент від 12 квітня 1785 року з інструкцією про порядок складення опису місцевими комісіями, який започаткував створення земельного кадастру, відомого в історичній літературі під назвою «Йозефинська метрика (1785—1788)».

 

Як би не було дивно, зокрема для сучасного переконання щодо «походження» суфіксу -енко, однак цей Земельний кадастр документально фіксує, що в північній (галицькій) частині Лемківщини з 353 сіл у 35 селах були носії прізвищ з суфіксом -енко аж двадцяти п’яти різновидів. Найбільше різновидів прізвища з суфіксом -енко зустрічаються у східній частині галицької Лемківщини, тоді лише як два різновиди у її західній частині. Найбільш віддаленим населеним пунктом на заході галицької Лемківщини, де зустрічається прізвище з суфіксом -енко XVIII століття є село Войкова (Wojkowa) в сучасному Новосанчівському (Nowosądecki) повіті Малопольського воєводства на теперішньому польсько-словацькому кордоні. Документ зокрема подає, що на час перепису (до 1788 року) у селі Войкова проживало дві родини на прізвище «Стесенко», а в одному із близько-сусідніх до нього сіл — Тилич (Tylicz) того ж таки повіту, згадується про три родини на прізвище «Сенко».

 

Найближчим населеним пунктом до сіл Войкова і Тилич, де документально фіксуються носії прізвища з суфіксом -енко у західній частині усієї Лемківщині є зокрема село Грабське (Hrabské) в сучасному Бардіївському окрузі (okres Bardejov) Пряшівського краю (Prešovský kraj) поблизу теперішнього словацько-польського кордону.

 

Іншим «нетиповим» для загального переконання місцем проживання носіїв прізвищ на -енко є вже крайня північна межа Підляшшя — української етнічної території в сучасній Польщі. У селі під назвою Дзецьолівка (Dzięciołowo) сучасного Монецького (Moniecki) повіту Підляського воєводства у кінці XVIII століття згадується про родину на прізвище «Семененко». У батьків з цієї української родини в 1814 році народився син, який пізніше став відомим філософом та богословом Римо-Католицької Церкви в Польщі, співзасновником чернечого згромадження оо. Воскресінців (Congregatio a Resurrectione Domini Nostri Iesu Christi (CR) — Петро Семененко (Piotr Semenenko), який помер в Парижі в 1886 році в опінії святості. Після ІІ світової війни розпочато процес щодо його беатифікації (зарахування до лику блаженних).

 

На підтвердження того, що походження суфікса -енко зустрічається набагато скорше від часу козаччини і поза традиційно прийнятим регіоном — Надніпрянщини є фактичний історіографічний польський матеріал. У теперішніх кордонах Польщі вже від середини XIV століття зустрічаються населені пункти із суфіксом-закінченням -енко. Прикладом цього є села: Коростенко (Krościenko), Коростенко Верхнє (Krościenko Wyżne), Коростенко Нижнє (Krościenko Niżne — зараз є в межах міста Коросно/Krosno) — Підкарпатського воєводства, Коростенко над Дунайцем (Krościenko nad Dunajcem) — Малопольського воєводства. Також на заході сучасної Польщі, в Любуському воєводстві, знаходиться місто Дрезденко (Drezdenko, з німецької Driesen), яке попри багатостолітнє перебування в складі Німеччини, залишається в історичному минулому своєрідним місцем відліку напруги в польсько-німецьких стосунках, взаємних претензій і одночасно зростом могутності польської держави. Для того зокрема, щоб «розставити всі крапки над і» та вказати на приналежність міста до польської історії та культури і було зроблено його перейменування, що вважається відповідним для польського сприйняття.

 

Прізвища з суфіксом -енко переважно мають значення «син», на зразок іменної чи іншого роду форми: Василенко — син Василя, Гриценко — син Гриця, Стеценко — син Стецька, Стесенко — син Стеська, Гончаренко — син Гончара тощо, та відносяться до трьох- і більш складових прізвищ. Трискладові менш- або малопоширені прізвища неіменної форми на взір Зеленко тощо, як і двоскладові прізвища типу Сенко, Бенко тощо, не мають значення «син». У цих випадках наявний суфікс о має зменшувальне (у відношенні до більшого) або пестливе значення.

 

Щодо прізвищ з категорії «учні» та «місце проживання»: Мірошничук, Шевчук, Паламарчук, Селюк (мешканець села), Міщук (мешканець міста), то вони могли утворюватися в ареалі утворення прізвищ з суфіксами -енко, -єнко

Також слід додати, що суфікси -енко, -єнко й -ук, -юк, є рівноважними, бо чергування звуків утворилось через різні закінчення основ, до яких приєднувався суфікс. Наприклад: Петро — Петренко, Петрик — Петриченко, Гордій — Гордієнко, Михайло — Михайлюк (заради милозвучності частіше використовується суфікс -юк, а не -ук), Бойко — Бойчук.

 

Але в народній мові ці суфікси згодом набули рівного значення, тому прізвища, які утворились від одного імені, зустрічаються в різних варіантах, наприклад: Денисенко (Денис + енк + о), Денищенко (Дениско + енк + о), Романюк (Роман + юк), Романчук (Романко + ук). Тут маємо справу з чергуванням приголосних. Іноді помилково розглядаються суфікси -ченко/щенко та -чук/щук. Справа в тім, що патронімічні маркери -чук та -ченко утворюються від основ, що закінчуються на -ко: Федько, Василько, Іванко; а патронімічні маркери -щенко та -щук утворюються внаслідок чергування приголосних в основах, які закінчуються на -ско: Дениско, Бориско, Фесько.

 

Граматичні особливості, притаманні українським прізвищам

Значення суфіксів

Більшість суфіксів, які утворюють українські прізвища, можна поділити на три групи за значенням.

Перша група

Поширеність прізвищ на -енко, -єнко серед українців
Поширеність прізвищ на -енко, -єнко серед українців
  • Перша і найпоширеніша група — це патронімічні, тобто суфікси, які вказують на батька, діда (предка) особи. Це суфікси:
    • -енк-, -єнк- (Петренко), (Даниленко)
    • -ук, -юк (Петрук), (Данилюк)
    • -ич, -ович (Петрич), (Данилович)
    • -ів (Петрів), (Данилів)
    • -ок (Андрюшок), (Клименок)
    • зменшувально-пестливі суфікси -ець, -єць, -сь, -к- -о (Петрусь), (Данилко)

До цієї групи відносяться також патронімічні суфікси -ов та -ев (-єв). Прізвища на -ов (Михайлов, Петров, Романов) та -ев (-єв) (Андреєв) — це ті самі присвійні прикметники, що Михайлів, Петрів, Романів, Андріїв, але в них збереглося етимологічне , також у формі називного відмінка. Зона поширення цих форм — уся українська територія, що входила до складу Російської імперії, а також Закарпаття. Причинами збереження , треба вважати, по-перше, традиційне вживання саме такої форми прізвищ з давніх-давен, по-друге, те, що метрики та особові документи виписувались російською мовою. Тому немає підстав вважати прізвища на -ов, -ев виключно російськими. Це спільний тип прізвищ.

Також до цієї ж групи відноситься патронімічно-матронімічний суфікс -ин, за допомогою якого, наприклад, створені прізвища Лесин (син Леся), Олексин (син Олексія), Андріїшин (син Андріїхи, жінки Андрія), Дячишин (син дячихи, жінки дяка), Михайлишин (син Михайлихи, жінки Михайла), Омельчишин (син Омельчихи, жінки Омелька), Симчишин (син Симчихи, жінки Симка).

 

Друга група

Поширеність прізвищ на -ук, -юк серед українців
Поширеність прізвищ на -ук, -юк серед українців
  • Друга група — це суфікси, які вказують на професію чи характерну дію людини, яка дала їй прізвисько. Наприклад:
    • -ій (Палій)
    • -ай (Тягай)
    • -ло (Трясило)
    • -йло (Міняйло)
    • -ун (Дейкун)
    • -ан (Мовчан)
    • -ик, -ник, -чик (Пасічник), (Купчик)
    • -ар (Кобзар)

До цих прізвиськ (або вже прізвищ) згодом могли додаватися нові суфікси, які утворювали вже нове прізвище, наприклад: Палійчук, Кобзаренко.

 

Третя група

Поширеність прізвищ на -ськ-, -зьк-, -цьк- серед українців
Поширеність прізвищ на -ськ-, -зьк-, -цьк- серед українців
  • Третя група — суфікси, які вказують на місце проживання або походження людини.
    • -ський, -цький. Шляхетські прізвища (Вишневецькі, Острозькі, Хмельницькі) вказували на родовий маєток, власність, а у простих людей — звідки вони прийшли чи де народились (Полтавський, Хорольський, Житомирський, Цибулівський, Горохівський, Бабанський, Уманський).
    • в деяких випадках -ець, -єць (Канівець — з Канева, Коломієць — з Коломиї)
    • в деяких випадках -ий, якщо в корені географічний об’єкт (Яровий, Гайовий, Загребельний)

Коментарі закриті.