ноут

Ось основні права журналістів, гарантовані законом України, які опублікував сайт Студвей.

Право на свободу думки і слова має кожен

Мабуть, варто почати з основного закону країни: 34 статтею Конституції усім громадянам гарантоване право на свободу думки і слова, а також вираження своїх переконань, незалежно від професійної діяльності. Кожен може збирати інформацію, зберігати її та поширювати. Обмежити це право можуть лише:

  • інтереси національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського порядку;
  • порядок запобігання заворушенням чи злочинам;
  • мета охорони здоров’я населення;
  • захист репутації або прав інших людей;
  • підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
  • запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.

Втім, доцільність застосування кожного з вищенаведених аргументів повинна бути доведена в судовому порядку чи аргументована посиланням на інший закон.

 

Закони, з якими варто ознайомитися

Стаття 25 Закону України «Про ЗМІ»: «Журналістом є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого ЗМІ та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її повноваженням. Журналістом є як штатний працівник ЗМІ, так і фрілансер, що співпрацює на підставі цивільно-правового договору».

Права та обов’язки журналістів регламентуються окремими законами. Варто запам’ятати такі:

  • Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».
  • Закон України «Про інформацію».
  • Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».

 

Кожен журналіст має право:

1. Вільно отримувати, використовувати, поширювати (публікувати) та зберігати інформацію.

2. Вільно відвідувати приміщення суб’єктів владних повноважень та відкриті події, які вони організують. Цікавою є деталь щодо акредитації: за законом, державні установи можуть акредитовувати журналістів для полегшення здійснення ними професійної діяльності, проте у разі відсутності акредитації ніхто не може заборонити журналісту виконувати свою роботу і без неї.

Втім, акредитацію можуть офіційно відібрати. Задля цього необхідне офіційне рішення суб’єкту владних повноважень, передане журналісту чи ЗМІ, що отримало для нього акредитацію, протягом п’яти днів після його прийняття. Державна установа може піти на ці кроки у випадку, якщо журналіст чи ЗМІ самостійно звернулися з таким проханням або якщо журналіст неодноразово та грубо порушував свої обов’язки, визначені 26 статтею Закону України «Про інформацію».

3. Журналіст повинен бути прийнятий у розумний строк держслужбовцями та посадовцями. Пам’ятаймо: не існує більш чи менш бажаних «гостей» та «інтерв’юерів», доступ до політика будь-якого рангу теоретично однаковий для усіх.

4. Журналіст може (від себе додамо – повинен, для власної ж безпеки) записувати усе, що потім може підтвердити достовірність викладених ним у статті фактів. Для цього можуть бути використані будь-які технічні засоби.

 

Важливою є особливість фото- чи відеозйомки держслужбовців, наприклад, на робочому місці: іноді вони відмовляють журналістам у цьому праві, апелюючи до «захисту приватного життя». Цей аргумент діє лише при спілкуванні з фізичними особами, державні службовці ж знаходяться при виконанні покладених на них обов’язків. У той же час, за статтею 307 Цивільного кодексу України, навіть фізичні особи можуть бути записані, коли зйомка відбувається відкрито, на вулиці чи на заходах публічного характеру – зборах, конференціях, мітингах тощо.

Звичайно, потрібно вести себе етично: журналіст не має права на зйомку посадовців у їхніх квартирах чи у вільний від роботи час без попередньої згоди. Також варто пам’ятати про статтю 11 Закону України «Про інформацію», яка забороняє збір конфіденційної інформації, до якої належать – національність, освіта, сімейний статус, стан здоров’я, адреса проживання, віросповідання, місце народження.

 

5. Журналісти мають вільний доступ до статистичних даних, фондів архівів, бібліотек та музейних фондів, а їхні запити на доступ до офіційних документів мають задовольнятися безкоштовно. Обмеження цього права може відбуватися лише за умов специфічної цінності чи умов схоронності документів. Пред’явивши посвідчення журналіста, можна збирати інформацію у районах стихійного лиха, катастроф, місцях аварій, масового безладу, воєнних дій.

 

До речі, досі не існує єдиних встановлених правил видачі редакційного посвідчення чи єдиного бланку для них, тож кожне ЗМІ робить це самостійно і на власний розсуд.

 

6. Важливим є право зберігати журналістську гідність та бути незалежним від ЗМІ, в якому працюєш: є право відмовити в публікації матеріалу свого авторства, якщо редакційні правки суперечать твоїм особистим переконанням.

7. Журналіст також має право не розкривати джерела своєї інформації чи інформацію, що може призвести до подібного розкриття. Зобов’язати зробити це може лише суд.

 

 

Журналісти захищені Кримінальним кодексом України

Певним чином стаття 171 доводить, наскільки нелегкою часом буває робота в ЗМІ: перешкоджання реалізації професійної діяльності журналістів за серйозністю прирівнюється перешкоджанню діяльності правоохоронців і карається штрафом, арештом та обмеженням свободи строком до 3-х років.

Переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків загрожує штрафом, обмеженням свободи строком до 5-ти років, а також забороною обіймати певні посади.

Варто зазначити, що переслідування та перешкоджання зазвичай є не просто фізичними: під це визначення потрапляють примус до поширення певної інформації, цензура, необгрунтована відмова в аккредитації, психологічний вплив на журналіста, його сім’ю та близьких, звільнення, зменшення гонорарів чи переведення на іншу роботу.

Коментарі закриті.