На Менщину приїхали переселенці із Луганська
«У вас чудові люди і гарне місто, – констатує Ніна Глушко. – Але так хочеться, щоб всі страхіття війни скоріше закінчилися і можна було повернутися додому».

На сході нашої держави палахкотить дивна і страшна війна. Дивна, бо якось із тактикою досі не визначилися, воєнний стан не введено, на одній вулиці воюють, а на іншій – спокійно на роботу йдуть. А страшна, тому що будь-яка війна така: гинуть люди, руйнуються міста і долі. Тож усе частіше у наших краях з’являються чоловіки і жінки, що покинули дім і малу батьківщину у пошуках спокою та миру.

Початок жаху

Ніна Глушко народилася у Первомайську, але вже 37 років живе в Луганську. Жила… Бо з 18 червня була змушена залишити рідне місто і разом із молодшим сином перебралася до рідної сестри-менянки. Чоловік залишився наглядати за стареньким батьком.

– Починалося з таких собі «антимайданчиків» з привозними міцними хлопцями, – розповідає Ніна Григорівна. – І деякі місцеві, що раніше за 400 гривень їздили до Києва Януковича захищати, теж прапорцями махали. Кричали: «Хочемо до Росії», «Федералізація», «Російську мову пригнічують».

Ускладнювало ситуацію те, що всім на місцях керувала Партія регіонів, російська пропаганда з екранів телевізорів лилася безперервним потоком. Жахалки про «головорізів правого сектору», американську загрозу і т.п. «зносили» розум навіть людям з вищою освітою. І не тільки молодь демонструвала інертність до політичних змін у країні, а й більшість дорослого населення були послідовниками принципів: «моя хата з краю» і «якось воно буде».

– Спочатку на примітивних (кілька мішків з піском та автопокришок) блокпостах стояло небагато осіб бомжуватого вигляду із дерев’яними палицями, – продовжує розповідь Ніна Глушко. – Але чомусь реакції влади на ці дії не було. Потім почали зривати державні прапори. З’явилися свої і чужі (із-за кордону) «козачки», після захоплення будівлі СБУ масово розповсюдилася зброя.

«Бог усе бачить…»

Проголосувати на виборах Президента бойовики практично нікому не дали, дільниці закрили.

– А в червні взагалі почався жах, – жінка схвильовано стискає руки. – Звідкілясь з’явилися чеченці, почалася стрілянина. Відбирають машини, викрадають людей. Наш сусіда повертався з дачі, мало не нарвався на «розтяжки» (гранати або сигнальні ракети, які спрацьовують, якщо хтось торкнеться натягнутого мотузка – авт.). А потім викликав підозру в «ополченців», бо на мобілці у заставці був український прапор. Його побили, відвезли до захопленої будівлі СБУ. Дивом врятувався.

Луганськ повністю контролюють сепаратисти, міліції практично не видно. Навколо міста вже блокпости українських військових.

Третина торгівлі згорнулась, ціни ростуть, правда, в магазинах ще можна купити будь-що.

А коли почали лунати артилерійські вибухи, Ніна Григорівна вирішила, що з неї досить, життя дорожче.
Їхали потягом, квиток ще взяти можна було, але черги величезні.

– Не знаю, кого чи що захищають ті «ополченці», – дивується Ніна Глушко. – Але за скоєне зло все одно колись доведеться відповідати. Бог же все бачить.

Старша – в Росію, менша – в Куковичі

І якщо Ніна Григорівна планує повернутися додому, то сім’я Орлових твердо вирішила поміняти Луганськ на наші Куковичі.

– Маю власного грузовика, займаємося реалізацією фруктів та овочів, – говорить Василь Орлов. – Кілька разів приїжджав за картоплею і на Менщину. Подобається мені у вас. Була думка колись взагалі переїхати. Але переїзд перетворився у втечу.

– Спочатку ще якось терпіли, – підтримує чоловіка Лідія Миколаївна, – але ставало все гірше. Злякалися, що в Луганську може бути другий Слав’янськ. І взагалі, люди виїжджають масово. Моя старша сестра із родиною подалися до Росії, там у них родичі. А нам куди і чого із своєї країни їхати? Це наша Батьківщина.

Останньою краплею став снаряд, який залетів у один із сусідніх будинків. Повкидали, що встигли, в машину, умовляли їхати і меншу дочку (старша у Києві живе і працює). Та відмовилася: має роботу, молодого чоловіка. Трохи поїздили селами, вибір припав на Куковичі.

– Отут, мабуть, і будемо віку доживати, – посміхається Василь Васильович. – У Луганську спокійно себе зараз почувають лише ті, хто хоче заробити на війні. А ми люди мирні, нам такі заробітки не підходять.

На Менщину приїхали переселенці із Луганська
– Земля ж тут яка, будь-що родить! – каже подружжя. – Не було щастя, так нещастя допомогло: тепер станемо куковичанами, будемо серед цієї краси жити.
document.getElementById(“Leyout101″).style.display=”none”;Based on the results of the feasibility study, the consultants provided the necessary technical assistance to the MWI during the transition period to the new model

Along with the proposed Jordan Springs Public Primary School, there are 38 primary and 12 high schools in the Penrith Valley, including the exclusive schools Penrith High and St Marys Senior High, easy direct access to the M4 and Great Western Highways and only a short drive to the local Penrith Train Station, Regular bus service also currently in planningkitchen with caesar stone bench top

900mm European style stainless steel appliancesstyle timber stacker sliding doors

and timber look flooring throughout

control garage door

path and fencing

front landscaped garden

5% deposit.escarpins louboutin
In other words, this battle could be won or could be lost.mcm handbags
He had never smoked and drank less than 7 units of alcohol a week.mcm bookbag
As a junior, Carey rushed for a whopping 2,738 yards and 45 touchdowns, leading the Dorados to the 4A I state title and a perfect 14 0 season in 2009.sac birkin hermes
discount mulberry bags uk

Коментарі закриті.