Знахідки, що зібрані в Менському районному краєзнавчому музеї ім. В. Ф. Покотила, свідчать про те, що ще за часів Київської Русі на території сучасної Менщини розвивались різні ремесла. Докладніше про це розповідає молодший науковий керівник музею Ігор Андрієнко.

З глибокої давнини Мена займала важливе місце в процесі обміну та торгівлі на Чернігівщині. У період становлення капіталізму розвивалися шляхи сполучення, зростала ринкова торгівля.

У 1754 році на річках в межах сучасного Менського району було 47 водяних млинів, в тому числі на річках Мена – 14, Бабка – шість, Дягова – три. Сила води приводила в рух і сукновальні, на яких виготовлялося сукно для верхнього одягу.

Майже біля кожного населеного пункту були млини-вітряки, діяли крупорушки, олійниці. У другій половині XVII ст. на Чернігівщині створюються об’єднання за професіями – цехи. За переписом 1666 року, в Мені та Березні було 129 цехових робітників. Кожний цех мав свою емблему, прапор. Кошти цехів створювалися з внесків та з відрахувань від реалізації продукції.

У кожному селі була кузня, а у Мені та Березні – по кілька. Із заліза виготовлявся сільськогосподарський інвентар, різноманітні побутові предмети. Поруч з ковальством розвивалося і бляхарство (виготовлення виробів із жесті), а обробкою дорогоцінних металів займалися майстри-золотарі.

Широкого розповсюдження набули на Менщині промисли, пов’язані з обробкою дерева та виготовленням виробів з нього. В Сосницькому повіті, до складу якого входила значна частина нинішнього Менського району, одних тільки бондарів налічувалося 984; майстрів по виготовленню возів, саней, а також їх частин – 497. Славилися майстерністю пильщики з Макошине та Слобідки, які пиляли колоди на пластини та дошки. Розповсюджено було виготовлення виробів з лози, у домашньому побуті використовувалися вироби з соломи.

У кількох населених пунктах Менщини діяли цегельні. Гончарний промисел не набув поширення. Виготовляли глиняний посуд деякий час у Киселівці, а селяни з Слобідки скупляли його на Сосниччині, зокрема у селі Кудрівка, і возили на продаж у Ніжин, Прилуки і навіть на Полтавщину та Харківщину.

У Березні працювало багато майстрів по обробці шкіри та хутра. Користувалося попитом березнянське взуття, а також кожухи, шапки, шкіряна кінська збруя. Широко розповсюджений був ткацький промисел. Віддавна славилася Менщина і вишиваними виробами.

Коментарі закриті.