Старший консультант з питань енергетики Міжнародного Банку реконструкції та Розвитку, доктор економіки Борис Додонов переконаний, що за дорожнечі газу ( ринкова ціна імпортного блакитного палива для України – найвища серед країн Центрально – Східної Європи) питання відновлювальної енергетики мають розв’язуватися на державному рівні, а кожен регіон запроваджувати енергозберігаючі технології, – повідомляє Хвиля Десни.

Компонент пейзажу і автограф минувшини

У давнину саме вітряки вітали стомленого перехожого чи валку чумаків, що поверталися з далекої дороги. Під його дерев’яними стінами міг прихилитися і спочити сліпий кобзар-лірник або мандрівний філософ. Вітряки були місцем, де збиралася сільська громада для обговорення різних питань. Цілими юрбами вибігали вітряні млини аж ген у поле, за околицю, займали, немов вартові, близькі могили та пагорби. І повернувшись в один бік, чекали вітру. Чекали, коли ж то їм доведеться попрацювати на славу.

Влітку млини спочивали, бо не було дужого вітру. А восени він починав дути міцніше й довше. Й тягнулися до вітряка важкі вози з мішками нового, свіжого зерна. День і ніч вертілися його крила, немов силкуючись наздогнати одне одного… Рухаючи крильми, вони ніби злітали в небо, а в нерухомому стані були втіленням величавого спокою.

Як свідчать історичні джерела, вітряки були відомі в Європі ще з ХІ століття, але в Україну «примандрували» дещо пізніше. Особливо запрацювали (й, зокрема, на Чернігівщині) за часів козаччини. Як правило, мукомельна справа була прерогативою козацької старшини та бідних міщан. Наприкінці ХVІІІ ст. на Придесенні діяло 4280 вітряних і водяних млинів. На цей час припадає найінтенсивніший розвиток будівництва вітряків, які стали новим явищем у галузі млинарства. Вітряки активно поширилися в місцевостях, де не було умов для будування водяних млинів.

Український історик, економіст і етнограф Опанас Шафонський у своїй праці «Черниговского наместничества топографическое описание, сочиненное в Чернигове 1786 г.» стверджує, що у південній половині Чернігівщини та північній частині Полтавщини вітряки були дуже поширені. В 11 повітах намісництва він нарахував їх близько двох з половиною тисяч: зокрема, у Чернігівському – 326, Березнянському – 400, Борзенському – 503…

Так тривало століттями. Аж поки не зникли вітряки з простору землі, не осиротіли сільські околиці, не збідніли краєвиди: вітряки додавали особливого колориту селам. Час майже знищив ці неповторні витвори людських рук, свідки монументальної архітектури минувшини. Вцілілі ж споруди, мов похмурі потвори, псують краєвиди, простягаючи скалічені довгі руки-крила, благаючи нас, нащадків, відродити, повернути до життя колись такі цінні й необхідні селянинові споруди. Образно кажучи, «запрягти» вітер можна в новій якості – використати вітряки як електростанцію.

Енергія і сила вітру

Член Російського географічного товариства, наш земляк Михайло Домонтович у монографії «Материалы для географи и статистики России. Черниговская губерния» писав: «В Черниговской губернии, как вообще во всех местностях…находится значительное количество мельниц…Кроме водяных, в губерніи еще больше находится ветряных мельниц, встречающихся в значительном числе почти в каждом селеніи…Большая часть из них действует только тогда, когда бывает большая вода, или сильный ветер».

Очевидно, саме через залежність вітряків од примх погоди їх з часом потіснили млини з паровими та дизельними двигунами, що працювали повсякчас. Ця споруда аж ніяк не зайва у наш економічно скрутний час. Пора задуматись про економію енергоносіїв і подбати про екологію, перейняти від предків їх вміння використовувати природні джерела енергії – вітру, сонця, тепла, води і землі.

Та все ж привід для оптимізму є : голова Чернігівської обласної ради Микола Звєрєв має намір створити в нашому краї «шматочок Австрії», бо ретельно вивчав досвід цієї країни і зокрема міста Гюссінг. «Колись це була депресивна територія, а нині – перший у світі регіон, який повністю відмовився від традиційних джерел енергії. Такий регіон створюю на Чернігівщині», – розповідає Микола Звєрєв. Він знайшов покинутий хутір, купив там будинок, землю, на якій будуть використовуватися альтернативні джерела енергії – вітер, вода, біопаливо. Аби створити такий центр, співпрацює з австрійськими фахівцями. Третій центр створюється за зразком землі Фюральберг – теж в Австрії.

— У Голландії численні вітряки теж не сприймаються як екзотика: мелють зерно, виробляють енергію, — розповідає далі Микола Вікторович. – Вітряки – дуже простий і економічний механізм, який використовує дармову енергію вітру.

Звісно, вітряки залежать від погоди й зміни клімату. Чернігівщина – не Карпати чи Південно-Східна Україна, де вітри потужніші. Та реалізація задуманого починається передусім із бажання діяти та творити. Друге життя млинів-вітряків, цих унікальних «господарів вітрів», спонукає інженерну думку на створення різноманітних агрегатів. Зазвичай, малопотужних, призначених для використання у фермерських господарствах. За твердженням експертів, в майбутньому вітростанції зможуть виробляти до 15% споживаної в Україні електроенергії.

Коментарі закриті.