Для одних бджільництво – зовсім недавня пристрасть, для других – добра сімейна традиція, для третіх – професія. А для киселівця Миколи Вишняка робота на пасіці, де повітря чисте і наповнене ароматом квітів та меду, – ще й радість та ціла життєва філософія.

 

Менщина – Узбекистан

Наш співбесідник родом із Киселівки. Батько його Микола Іванович на торфопідприємстві столярував, а мама Катерина Архипівна у місцевому колгоспі в городній бригаді робила. Від них ще з дитячих років перейняв Миколка любов до рідної землі і повагу до трударів. Ніякої посильної роботи не цурався, а вчитися далі після школи не захотів.

Не вважав за необхідне, пояснює чоловік. – Категорично не погоджувався із висловом, який існував у ті роки: «Без диплома – не людина». Якщо хист маєш, працювати не лінуєшся і роботу свою любиш, то і самотужки багато чого досягти можна.

Після закінчення десятирічки пішов Микола на свій хліб: став працювати електромонтажником на торфопідприємстві, яке існувало у сусідньому Прогресі.

Підійшов час на строкову службу до армії збиратися. Потрапив хлопець аж до Ташкенту – столиці далекого Узбекистану. У ті роки СРСР воював в Афганістані. Довелося і Миколі переганяти техніку до країни, де кипіла війна.

Повернувся зі служби на торфопідприємство, але вже через кілька років воно почало занепадати.

 

Як чоботар пасічником став

Жити якось треба, то я й надумав підприємницькою діяльністю зайнятися, – розповідає Микола Миколайович. – Самотужки освоїв чоботарську справу, мав свій кіоск із ремонту взуття. Згодом у Киселівці у приміщенні побуткомбінату із однодумцями також ремонтом верхнього одягу та взуття займалися. Але ж інфляція тоді була страшенна! Щоб комусь із стареньких пару черевиків відремонтувати, потрібно було всю пенсію витратити. Вибір невеликий: або у людей останні копійки витягуй, або на збиток працюй. Що ж робити?

Отут і стало в нагоді давнє захоплення бджолярством, яке згодом переросло у серйозний бізнес і один із сенсів життя.

Із бджолами і вуликами Миколу Вишняка познайомив двоюрідний дідусь Петро Фролович, який працював учителем і мав пасіку. Допомагаючи діду, онук освоював перші ази і премудрості.

У 1999 році купив перших 15 бджолиних сімей на хуторі Бешківка Корюківського району, – згадує пасічник. – У нашій сільській бібліотеці усю спеціальну літературу перечитав, примірники журналу «Пчеловодство» починаючи із 1954 року випуску уважно переглянув, зі знаючими людьми спілкувався, багато чого на власному досвіді опановував. Тепер без пасіки і життя свого не уявляю.

Мало того саме бджоли допомогли Миколі Вишняку створити сім’ю. «Можна сказати, що дружину у вуликах знайшов», – посміхається чоловік. Коли пасіка у Бешківці стояла вилетів у нього рій. А вулика вільного немає. Пішов до сусідів позичити, а там якраз красуня Оксана до батьків приїхала. Познайомилися і незабаром одружилися. Оксана Леонідівна, хоч за освітою економіст і юрист, стала незамінним помічником чоловіку у його справі.

 

Медове царство

Зараз у Миколи Миколайовича чи не найбільша приватна пасіка на Менщині – більше сотні вуликів, а свого часу і до трьохсот сімей доходило. Щоб її розмістити ще одну господу по сусідству придбав, довів до ладу. Справжнє бджолино-медове царство вийшло.

Господар має власний такий собі міні-цех: власноручно виготовляє вулики і рамки до них. Матеріал купує, перевагу надає осиці, липі, тополі. На подвір’ї і в майстерні – чистота і порядок, цілі стоси заготовок, навіть спеціальна невеличка копанка є, щоб було де бджілкам напитися.

Зі збутом меду (а це не кілька бідонів, тут вже про тонни йдеться, – авт.) Микола Вишняк проблем не має. Вже кілька років співпрацює із вінницькою фірмою «Мед Поділля», непорозумінь не було.

Одне тільки турбує, – переживає пасічник. – Молодь до бджолярства стає байдужою. На території Киселівської сільради майже 30 пасічників, а наймолодшому з них – за 30-ть перевалило. У цьому році у Борзнянському державному сільгосптехнікумі було 11 випускників відділення «Бджільництво». Я їздив туди особисто, пропонував роботу, зарплату. Не приїхав жоден…

Фото: Микола Вишняк: «Вже майже 20 років займаюся бджолами і ніколи про це не пошкодував».

 

 

 

Коментарі закриті.