Миколі Зіновійовичу виповнилося 90. Радо приймав у день ювілею гостей і був у прекрасному гуморі.
Юність Миколи Крохи з Мени обпалила війна. Воювати йому довелося на першому Білоруському фронті, був розвідником.
Про його хоробрість, сміливість і відвагу свідчать бойові нагороди – ордени Червоної Зірки та Слави. А ще медалі «За відвагу», «За визволення Варшави», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною».
Про свої подвиги ветеран розповідати не любить. Каже, що і донині війна йому у снах приходить.
– На моїх очах гинули бойові побратими, – зітхає Микола Зіновійович. – Не одного з них ми хоронили, не знаючи, що буде через хвилину чи дві з нами. Такий був час.
Нині дідусь живе з сином Володею і його дружиною. Інший син у квітні приїздив провідати батька з Калінінграда, де живе з родиною.
– Гарні у мене діти, – каже Микола Кроха, – турбуються про мене. Подвір’я он усе квітами засадили, я дуже їх люблю усіх – і синів, і невісток, і квіти, а найбільше – онуків.
У день 90-річного ювілею Микола Зіновійович отримав Почесні грамоти від райвійськкомату, районної ради організації ветеранів України, міської ветеранської організації.
Іменинника привітали також “Наше слово” і депутат районної ради Валерій Магула, котрий передав Миколі Зіновійовичу пам’ятний подарунок і квіти від народного депутата України Валерія Дубіля.
– На війні кулі ворожі мене наздоганяли, був я не один раз поранений, однак залишився живим. Тож чому мені ще не пожити на радість своїм рідним і собі на втіху? Сподіваюся, що наша Україна переборе усі труднощі і політичні непорозуміння і заживемо ми так, як того заслуговуємо. Не даремно ж ми, ветерани, кров свою проливали, аби небо і сонце були до наступних поколінь справді милосердними, – мовив на прощання ювіляр.
