ВетеранВін відслужив сім років і повернувся додому у 1950-ому. Не раз довелося дивитися смерті у вічі: медалі «За бойові заслуги», «За визволення Варшави», «За взяття Берліну» підтверджують солдатську правду. Але найбільше Михайлу Леонтійовичу запам’яталися травневі дні 1945-го. Дні миру, весни і великої Перемоги.

Від Харкова до Ельби

Призвали до війська Михайла Недуха 1943 року, бо на початку війни ще дуже юним був. Залишив він свою рідну Степанівку на Менщині, відучився на сержанта і закрутила піхотинця кривава завірюха боїв і фронтів.

– Перше бойове хрещення отримав ще на території України, – згадує ветеран. – Брехати не буду – страшно було. Це вже пізніше призвичаївся, людина ж до всього звикає.

Пройшов з боями Західну Україну. Взимку 1945 року сержант Михайло Недух у складі військ першого Білоруського фронту визволяв Варшаву. У квітні за проявлений героїзм при звільненні Кенігсбергу його нагородили медаллю «За бойові заслуги».

– Довелося мені і з американцями-союзниками зустрічатися, ми у них нашу махорку на цигарки міняли, – посміхається дідусь. – Це вже коли на річці Ельба стояли, вони з одного боку, ми – з іншого.
Але до цього була ще столиця Німеччини…

«Гільз було з півметра…»

Битва за Берлін стала останньою великомасштабною наступальною операцією радянських військ у Другій світовій війні. Солдати Червоної Армії захопили столицю Німеччини і поклали кінець війні в Європі. Операція проходила 23 дні – з 16 квітня по 2 травня. Але поодинокі бої траплялися і до 8 травня.

– Мені не довелося брати участі у штурмі самого Рейхстагу, – розповідає Михайло Леонтійович. – А ось бачити цю будівлю – бачив. Тоді бійців, скільки їх у Берліні не було, обов’язково туди водили. Усі салютували нашій перемозі, стріляючи вгору. Гільзи лежали справжнім «килимом», десь із півметра товщиною. Деякі хлопці на стінах надписи залишали. Хотів і я розписатися. Та попався такий бетон, що не вколупнеш. Шкрябав я, шкрябав, а тут команда – «шикуйсь!» Так і не залишив я по собі пам’яті у Берліні.

Повернувся Михайло Недух додому, пішов працювати до радгоспу у Чапаєвці. Добрим майстром був: ще й до цього часу стоять будівлі, ним муровані. Тут одружився, прожив увесь вік, чотирьох дітей з господинею у люди вивели, 12 онуків та правнуків має.

Спливли роки, як вода. А наче зовсім поряд (тільки руку простягни) фронтова юність і перша мирна весна, яку зустрів у далекому Берліні…

Коментарі закриті.