Героїня цього матеріалу – молода жінка, котра все життя змушена долати перепони і боротися з несправедливою долею. Різні ситуації були в її житті, траплялися, можливо, і помилки. Але нині вона не має ані родини, ані житла, ані засобів існування. Жінка благає небайдужих людей підтримати її і дати шанс створити її дітям нормальні умови для життя.

Буремний 2014-й

Марія Сорокоумова – переселенка з Криму, залишила півострів ще на початку російської окупації, навесні 2014 року. Розповідає, що пішла на фронт волонтеркою, вивозила з-під обстрілів бійців, сама отримала поранення. Зустріла там коханого – воїна АТО, згодом завагітніла, поїхала до нього на Миколаївщину. Вірила у спільне майбутнє, та не вийшло. Каже, стосунки з родиною хлопця не склалися…

З рідною матір’ю вона теж не спілкується – з десяти років жила в інтернаті. Має сестру, та у Запорізькій області живе.

У Києві мешкає її перший чоловік, з яким вона давно розлучилася. Колись вони, живучи у Криму, мали спільний бізнес, родину, двох діточок піднімали. Війна, розлучення, втеча з окупованої території – усе сплелося в один тугий клубок. Дітей чоловік забрав, тепер її шестирічна донечка та семирічний синочок живуть із ним.

Знаю, що вони мають усе необхідне, доглянуті, – каже Марія. – А моє життя покотилося по отій непрямій стежці.

Отак і опинилася вагітна жінка фактично на вулиці. У відчаї зателефонувала Вірі, з котрою разом виїжджали з Криму. І та, хоча і виховує самотужки шістьох дітей, запропонувала Марії пожити у неї. Не народжувати ж людині у полі!

Прихистила Данилівка

У Віри також нерівно слалася життєва дорога. Ні з одним із батьків своїх дітей вона стосунків не підтримує. Коли вибралася з Криму, поїхала до Києва. Там, як переселенців з окупованої території, її з дітьми та старенькою хворою матір’ю підтримували небайдужі люди, однак треба було шукати постійного прихистку.

Хтось порадив поїхати у нашу Данилівку. Від листопада минулого року осіли тут, винаймають у добрих людей хату. Живуть на «дитячі» та на бабусину пенсію.

Нещодавно у старенької відкрилася внутрішня кровотеча, її терміново доправили до лікарні, поклали у реанімацію, врятували. Віра каже, що на лікування матері віддала усі заощадження, жити фактично нема за що. А шістьох дітей прогодувати ж треба, і матір підтримувати після операції, і Марії помогти. Та ж приїхала з порожніми руками – ні одягу, ні будь-яких речей, ще й на останніх термінах вагітності. Куди дитину після пологів нести, у що вдягати?

Мріє про власний дім

Марія не опускає руки і вірить, що все у її житті нарешті налагодиться. У Данилівці надивилася собі непогану хату – із піччю, з газом. Господарі вже навіть ключі віддали, погодилися брати виплату частинами протягом кількох років. Марія ходить туди, прибирає, наводить лад.

У хаті ж роботи – непочатий край, вона стояла нежилою років із чотири. Треба міняти електропроводку, фарбувати. І як це все робити жінці, котра ось-ось народить? Віра з дітьми помагає, як може. Та без чоловічої підказки і робочих рук двом жінкам складно.

А найголовніша проблема зараз – те, що в хаті порожньо. Нема ні меблів, ні плити, ні бодай якої постелі, посуду, рушника. Нещодавно Марія виклала в інтернеті прохання про допомогу. Вже є перша добра новина: один із менських підприємців, котрий виготовляє меблі, зголосився допомогти жінці. У той же день, як ми були у Данилівці, приїхав, подивився на ситуацію, пообіцяв зробити дещо із меблів.

Марія радіє безмежно, що нарешті її мрія потроху починає збуватися. Допомогли їй і подруги-волонтерки, з якими разом були на фронті: зібралися, придбали дещо необхідне для майбутньої мами та її маляти, аби було з чим у лікарню йти.

Світ не без добрих людей, – каже Марія. – Вірю, що невдовзі житиму у своїй хаті, заберу старших діточок. Разом ми будемо щасливі.

 

Коментарі закриті.