Менянин зробив фонтан, «ловить» енергію і мріє про економний котел
Фонтан Олександра Федюка воду на всі боки не розкидає: зроблений у спокійному китайському релаксуючому стилі. Тут і рибки живуть. Під тихий плеск води добре думається про нові технічні дива-вдосконалення.
Інструментів різних у майстерні жителя Мени Олександра Федюка – немов у науково-дослідному інституті. «Та не винахідник я, а лише модернізатор», – довго відбивається від нашої надмірної уваги господар. Але потім таки здається і розказує багато цікавого…

Батьковою стежкою

Народився Олександр Миколайович у місті Семенівці. Навчався у Новгород-Сіверському медичному училищі, де і познайомився із майбутньою дружиною-менянкою.

– Тяга до усілякого майстрування у мене від батька, – розповідає чоловік. – Тато був механіком, зварювальником, токарем, в електриці розумівся, по металу практично будь-яку роботу міг виконати. А я ще і в електроніку вліз. Та й час зараз такий: є інформація, є інструмент, було б тільки бажання.

Ще підлітком любив Сашко бігати на місцевий деревообробний завод. А вже після дев’ятого класу заробив тут першу зарплату: як справжній зварювальник установив вентилятор викиду стружки, дядьки тільки дивувалися – як до ладу все вийшло.

– Двоюрідний брат електронікою серйозно захоплюється, троюрідний – більше по дереву працює, – говорить Олександр. – А я увесь час в експериментах.

Залізний дроворуб

На спір із другом спорудив фонтан. Правда, довелося кілька разів насос міняти, зупинився на власній розробці.

Тоді був вітряк, що силу вітру в електроенергію перетворює. Вийшло. Але важко підходящий матеріал знайти. Скаржиться майстер на наші непостійні і непередбачувані вітри, що крила у млинка відривають.

Кілька років тому Олександр Федюк із двома такими ж ентузіастами як сам розробили та виготовили гідравлічний колун для дров. Має він і пилу, щоб колоди на шматки різати. Для місць, де немає 380 вольт, можна його навіть двигуном внутрішнього згорання комплектувати.

– Агрегат адаптований під сільськогосподарську техніку, отже із запчастинами проблем немає, – пояснює Олександр Миколайович. – Набагато дешевший від закордонних аналогів. Виготовили під замовлення та реалізували три штуки. А потім діло стало – замовників більше не знайшлося.

Зараз у проекті сонячна батарея та модернізація опалювального котла тривалого горіння на твердому паливі.

Заводів шкода

– Хочу, щоб цей котел був економним і коштував дешевше, – ділиться планами співбесідник. – Ось тільки треба довести до розуму верстат, який труби згортатиме із листового заліза.

Дуже переживає майстер, що все важче знайти толкового токаря чи фрезерувальника. А таких професій як коваль скоро у наших краях і днем із вогнем не знайдеш.

– Ну навіщо було невеликі заводи та спеціалізовані майстерні знищувати, – гірко дивується чоловік. – Ніяк ми хазяйнувати не навчимося: ламати є кому, а ось створити – не питай…

Коментарі закриті.