Твори з італійської переклав українською та впорядкував книгу журналіст, письменник і поет Сергій Дзюба.

У непрості дев’яності минулого століття авторка книги змушена була шукати додатковий заробіток, щоб довчити дітей. Подруга допомогла вирушити до Італії.

У 50 років Людмила почала нове життя. Вивчила італійську. «Добре, що італійська – така ж мелодійна, як і рідна українська, отож не довелося, заради правильної вимови, «ламати» язика…», – пише у зверненні до читача Людмила Шутько.

Працювала на виноградниках, у полі, доглядала за жінкою-інвалідом. Возила її гуляти на візочку, вчилася готувати італійські страви, а після обіду старанно читала вголос своїй підопічній Біблію (сама вона не могла говорити після паралічу).

Згодом вийшла заміж. Вчилася в Академії шіацу, захопилася нетрадиційною медициною. Почала писати казки (в дитинстві віршувала), взяла участь у конкурсі. Й несподівано для себе отримала третє місце за «Мурашку Мар’яну».

–– Незабаром мої казки почали періодично друкуватися в популярному італійському журналі Cogoleto, – розповідає авторка. – Мене турбує тема екології. Серце розривається, коли бачу завалені сміттям українські лісосмуги, забруднені водойми.

Тривога за довколишній світ, любов до братів наших менших і до Природи перелилася на папір. Одна з казок, «Закон радості» (зворушлива розповідь про дивовижні пригоди і друге життя консервних банок), дала назву книзі.

«Казочка моя – проста. Та вона – про головне: жити потрібно не лише для себе, але й для інших: людей, тварин, птахів, рослин, усього мінливого й дивовижного світу. Бо скільки віддаватимеш – стільки й отримаєш! Такий закон радості. Щоб усвідомити це, варто прочитати казку. Прочитати й зрозуміти, що ти – небезнадійний, бо можеш допомагати іншим. Адже без таких людяних вчинків просто неможливе повноцінне, гармонійне життя. І хай у твоїх руках – звичайна бляшанка, стався до неї з повагою. Бо хто знає, ким ти будеш у наступному житті – людиною, звіром, сонцем, вітром, кораблем, янголом?» – написала авторка.

Художниця Марина Скоробагатько всі ці бляшанки намалювала радісними й сумними. Вони, мов люди, – сміються й плачуть, бояться крові, приносять користь іншим. Мов живі, милуються своїм відображенням у чистій воді й бояться забруднити ріку-красуню.

«Коза під парасолькою», «Цуцик Ліо», «Білочка з рваним бочком», «Мурашка Мар’яна» зображені Мариною з любов’ю, натхненно й майстерно. Малюнки-образи допомагають краще зрозуміти замисел авторки казок (їх дев’ять), викликають у юних читачів захоплення й симпатію.

«Закон радості» – спільна праця казкарки, художниці й упорядника. Тому й книга яскрава, приваблива, змістовна, бажана в кожній родині.