Усі роки її життя пройшли у вічних буденних турботах, які ніколи не кінчаються – робота, діти, город…

У Мену привіз її Дмитро Єкименко. Заслав сватів у Киселівку до красуні і веселої щебетухи Марії Жук. Дівчині хлопець теж подобався, отож сватам подала рушники, а не гарбуза.

До роботи обоє виявилися беручкими. Пішли у колгосп «Червоний ударник». Він – конюхом, вона – у рільничу бригаду. І корів доводилося доїти, і телят порати, однак у бригаді працювала багато літ.

– Ми обоє не жаліли себе на тій роботі, – зізнається бабуся, – і де тільки сили бралися, бо і їсти доброго нічого не було, і вдягалися та взувалися так-сяк. Ростили двох синочків і донечку. Богу дякувати, усі зросли здоровими, чесними, роботящими, кожен з дітей знайшов своє гідне місце у житті.

Дочка Ніна і син Володя живуть у Мені, син Олександр – у Чернігові. А Марія Яківна – сама у своїй чепурній оселі.

– Хочуть забрати мене діти до себе, аякже. Просять, а я стою на своєму – не хочу нікому тягарем бути, доживатиму віку у своїй хаті. Тут я хазяйка. Хоча яка вже там? Було у мене п’ять курочок, яєчка завжди свіжі мала. Якийсь звір подушив птицю, нема тепер. Два коти мене тішать.

У старенькій, однак доглянутій хатині Марії Яків­ни чистота і порядок. У дворі, як у справжньої хазяйки, теж лад. Чорнобривці око радують.

– І Ніна, і Володя щодня у мене, – ділиться радістю бабуся, – їсти принесуть, десь підметуть, приберуть. У мене вся постіль, одіж чиста. І не сама ночую я в хаті – по черзі діти мої мій сон стережуть.

Марія Яківна, незважаючи на поважний вік, не втратила почуття гумору. Вона має непоганий слух, зір. Без сторонньої допомоги виходить у двір, тупає по городу, годує котів, спілкується з сусідами.

– Нема вже моїх подружок, з якими у колгоспі працювала, – каже бабуся, – давно полишили цей світ. А я затрималася. Дмитра мого смерть забра­ла понад 30 літ тому…

На початку жовтня, третього числа, у Марії Яківни у хаті було людно – рідні вітали її з 99-ми іменинами і бажали здоров’я та довголіття.

Не поспішайте у потойбіччя, дорога наша довгожителько, даруйте радість свого буття дітям, онукам, правнукам. Вони Вас так усі люблять!