Останнім часом стало правилом хорошого тону гудити роботу міліції. Не можна заперечувати, що для цього є досить багато підстав. Але не варто забувати, що тисячі порядних людей у погонах щоденно виконують свою роботу на совість. Особливо ті, які постійно знаходяться серед людей…

Чоловіча робота

Дмитро Ворона закінчив Менську районну гімназію «хорошистом». Як сам каже: «Хотілося здобути справжню чоловічу професію». Вибір припав на МВС. Батько, хоч і сам працював колись дільничним, а на пенсію пішов з посади начальника райвідділу, відмовляв сина. Та відступати Дмитро не звик.

За чотири роки закінчив Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, повернувся у Мену. Стажувався у карному розшуку, але вибрав роботу дільничного. Ближче по духу. На днях виповниться два роки як працює.

– У мене стабільно одна дільниця, – розповідає Дмитро Васильович. – Десять сіл, п’ять сільрад: Куковицька, Лісківська, Осьмаківська, Ушнянська і Бірківська. Спочатку «кривувато» дивилися, а потім: «хай який, аби справу робив».

Потроху здобував авторитет. Тисячі кілометрів на попутках, автобусах, зрідка – службовим транспортом. Десятки чи вже й сотні сімейних розбірок, сусідських війн, утихомирювань п’яних дебоширів.

– Ніколи не гнався за показниками, – констатує дільничний. – Головне – діяти у рамках закону, але не забувати і про людяність. Завжди пояснюю підопічним: «Основне не те, що я вас покарав, а те, щоб ви зрозуміли і зробили висновки».

Донбас

Зовсім недавно Дмитро повернувся зі сходу України. Він і ще дев’ять наших міліціонерів (з них двоє дільничних – Роман Білик і Петро Коваленко) брали участь в антитерористичній операції.

– Три тижні чергували на блокпостах, охороняли адміністративні будівлі і громадський порядок, – ділиться враженнями. – У Донецьку нас оточили сепаратисти, то мусили зброю передати нашим спецпризначенцям, бо інакше не випустили б. А потім, вже за межами міста, знову озброїлися. Взагалі там ситуація дуже складна.

«І думки не було»

Дільничний інспектор Сергій Процел родом з Данилівки. Спочатку закінчив Сосницький професійний аграрний ліцей та ще й заочно навчався у Глухівському національному педагогічному університеті.

– Навіть думок про службу в міліції не було, – посміхається Сергій. – А потім само собою так склалося. Мабуть, від долі не сховаєшся.

Служба в армії, погони молодшого сержанта, демобілізація, робота на СТО… А затим – училище міліції під Києвом.

Ось так і став дільничним на Чугаївці (мікрорайон Мени), а зараз під його опікою Синявка, Городище, Чапаєвка та Червоні Партизани.

Не сподіваючись на вдячність

– Звичайно, інколи і важко, і образитись хочеться, – каже Дмитро Ворона. – Був випадок у Куковичах: допоміг у сімейних розбірках, де онука із співмешканцем бабусю зі світу зживали. Старенька спочатку дякувала, а потім скаргу написала, що під час затримання, мовляв, якісь банки з варенням побили.
Але інспектори вже навчилися стримувати свої емоції.

– Хотілося б слова подяки частіше чути, – кажуть дільничні. – Але, звісно, що й без них свою роботу виконувати не перестанемо. Бо хоч і важко, та цікаво.