Менянка Марина Скоробагатько має неабиякий хист до малювання. Ілюстрації, створені цією талановитою художницею, прикрашають книжки дитячої письменниці нашої землячки Тетяни Пакалюк.

І кошенята, і мишенята

У читальному залі районної дитячої бібліотеки вже кілька тижнів милують очі відвіду­вачів роботи Марини Скоробагатько – тут розгорнуто виставку її творів.

Ось дві бабусі всілися на лавці коло тину і про щось ведуть мову. А це мишенята у чарівних хусточках частують бабусю-мишку соковитими яблуками. У рукотворній книжечці, створеній художницею, мружиться кіт у червоному ковпаку, злякано ховається за листочок маленьке курчатко, дає мудру пораду баранець у окулярах, регочуть із недолугого кота рибки та жабенята.

Від цих яскравих робіт очей не відвести! Такі вони добрі, оті казкові персонажі, такі аж теплі малюнки, що мимоволі викликають усмішку і спогади про дитинство. Не випадково саме цій художниці запропонувала співпрацю письменниця Тетяна Пакалюк.

– Ми познайомилися у друкарні «Домінант», де я працюю дизайнером, – розповідає Марина. – Отак я і стала малювати ілюстрації до дитячих книжок. Пам’ятаю першу – «Пригоди боровичка». Цікаво було вигадувати, вимальовувати в уяві і викладати на папері образи казкових грибочків. Мені це приносить величезне задоволення. А персонажів книжечки «Оце відпочили» я малювала з друзів мого племінника. Я завжди роздивляюся навколишній світ, вдивляюсь у людські обличчя, спостерігаю за тваринами. А ще дуже люблю читати, а потім вихлюпувати у малюнках образи персонажів такими, якими я їх уявляла.

Творча натура

Марина малює з дитинства. Скільки себе пам’ятає, завжди стосами по всій хаті лежали її малюнки. І в школі, і дома дівчині казали: «Ну що воно ото дасть, те мазюкання? Чи ж їм на життя заробиш?» А воно он як повернулося…

Свого часу Марина отримала професію кухаря-кондитера, однак за спеціальністю практично не працювала. Потім вивчилася на курсах оператора комп’ютерного набору і влаштувалася на роботу до друкарні. І завжди малювала, малювала, малювала… Навіть комікси створювала.

Часу на улюблене заняття має удосталь, бо власної родини поки що не створила, живе з батьками. А ще вміє вправно шити, плести, розписувати по дереву. Що й казати – талановита натура.

Виставки малюнків Марини Скоробагатько неодноразово збирали глядачів і в школі, і в училищі, запрошували художницю до районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

На питання, чому на повну потужність не реалізує свій талант і не їде до столиці за визнанням, зізнається:

– Не люблю я метушні, гуркоту великого міста. Я б там не змогла жити. Певна, роботу знайшла б і за улюблену справу отримувала би значно більші гроші, та мені вистачає і того, що маю. Я б і безкоштовно малювала для дітей.

Коментарі закриті.