У нашій історії спалахи громадянської свідомості, як і найбільші спалахи патріотизму, сили духу народу проявлялися якраз у часи великої скрути і нестатків. Усе, що пережили і переживають українці за останні півроку, – це шок, який змусив інакше подивитися на світ і на себе.

Державні кольори

Синьо-жовті кольори на знаку при в’їзді в Мену, державні прапори на електроопорах на в’їздах-виїздах з усіх чотирьох сторін міста. Державного кольору автобусна зупинка в центрі, такі ж огорожі, синьо-жовті прапори над деякими житловими будинками і на даху п’ятиповерхівки. А ще – пофарбовані в синьо-жовте лави, поштові скриньки, альтанки.

У Макошине по вул. 40 років Перемоги здалеку видно розмальований під український прапор приватний магазин. У Дягові цьогорічні випускники на асфальтній дорозі поблизу в’їзного знаку в село залишили автограф з державною символікою. В Березні державний прапор майорів на височенній вежі передавального центру…

Що це – дань новій моді?

Пробудження свідомості

Щоб дізнатися, хто «опікувався» в’їзним знаком і прапорами на в’їзді в Мену, «Наше слово» телефонує до міськ­ради. Заступник міського голови Юрій Стальниченко переадресовує до нещодавно організованої «Менської сотні», на рахунку якої вже кілька добрих справ. Попутно найближча газета цікавиться у Юрія Валерійовича, як він особисто ставиться до синьо-жовтої моди.

– На все це дивлюся дуже серйозно, – відповідає, – і дуже позитивно ставлюся до пробудження патріотичних настроїв у наших людей. Сам уже кілька років вивішую український прапор на балконі своєї квартири – у свята обов’язково, інколи і в будні (балкон виходить на Червону площу в центрі міста, – авт.). Це добре, що ми, нарешті, усвідомлюємо, що маємо і свою українську державу, і свою українську символіку, що ми починаємо сприймати свою країну як частину свого ж життя. Діти, які змалечку все це бачитимуть, мають вирости іншими – і свідомішими, і патріотичнішими.

Про патріотизм говорили і з керівником «Менської сотні» Геннадієм Примаковим.

– Розумієте, – доводив він, – патріотизм не лише в тому, щоб прапори розвісити, хоча і це теж важливо. Патріотизм проявляється у повсякденному житті – і в оплаті за вивезення сміття, і в тому, щоб не смітити. Бо ж той, хто любить своє місто, свою країну, завжди прагне, щоб вона була кращою. «Менська сотня» вже тричі прибирала на міському пляжі, і в тому, що ми зробили його кращим, – наш патріотизм. Хоча не цураємося й інших його проявів: на машинах їздимо з українськими прапорцями, вивішуємо знамена і біля будинків. Але, наголошую, що це дуже глибоке почуття і має проявлятися не лише в якихось пафосних акціях, а в повсякденному житті.

На одній з вулиць міста увагу привертає садиба з ошатною синьо-жовтою лавочкою та поштовою скринькою «під прапор». Живе тут зі своєю родиною Інна Коряк – художник за професією, працівник одного з приватних підприємств Мени. Інна Віталіївна розповідає:

– Як художник, я так виразила свою любов до України. Події, що відбулися за останні півроку і відбуваються, змусили мене переосмислити такі поняття як Батьківщина, патріотизм. Я три роки навчалася в Росії, жила там. Я дуже добре ставлюся до російського народу й досі маю серед росіян багато друзів. Але коли мені кажуть, що ми в Україні всі бандерівці і не розуміємо, що в нас робиться, пояснюю, що в Україні живу я, а не вони, що це моя країна і мені видніше, де правда, а де брехня. Коли ж аргументи до уваги не беруться – з такими просто перестаю спілкуватися.

Так хочеться вірити

Прищепити любов до України неможливо, її треба виховувати поступово і змалечку. Це тривалий процес, коли дитина сама повинна вмонтувати себе в органічні українські реалії. І знайти себе там.

У нас є багато підлітків, які читають українських авторів, слухають якісну українську музику, знають англійську мову, є відкритими до світу і нічим не відрізняються від своїх ровесників із Франції чи Америки.

Але не можна не помічати і ціле покоління «пофігістів», які українську дійсність сприймають як щось вороже, примусове і неорганічне. Може, саме до таких вдасться достукатися через моду на все державне? Почнемо з кольорів, а там дійдемо і до свідомості.