У молоді роки Петра Сергійовича важко було уявити без шахової дошки.

Напередодні Міжнародного дня шахів, який відзначають 20 липня, майстрам дошки у клітинку знову не було де зібратися для гри та спілкування. Старе місце, кімнату на другому поверсі районного Будинку культури, шахістам обіцяють повернути не перший рік. Але далі обіцянок справа не йде.

Шахами Петро Гаврик захопився ще у далекому 1948 році. Одного зимового вечора його сусід Володимир Волк запропонував навчити грати. Як кажуть, вони знайшли один одного. З того часу кожного вечора, заправивши гасову лампу, менські гросмейстери змагалися за дошкою. Інколи бувало, що гра не завершувалася: закінчувалося пальне у лампі.

Після такої гарної «школи» стали регулярними виступи в обласних змаганнях. Працюючи залізничником, Петро Олексійович випробовував свої сили у галузевих турнірах. Ще й зараз у пам’яті змагання, що проводилися у великих залізничних центрах Конотоп та Бахмач.

У організації міського клубу шахів велика роль теж належить Петру Гаврику. Кімната на другому поверсі районного Будинку культури на деякий час стала другою оселею для шанувальників гри. Там приймали гостей із сусідніх районів (Сосниці, Корюківки, Щорса), змагаючись у товариських турнірах. Проходили у шаховому клубі і майстер-класи відомих спортсменів.

Згодом приміщення, де грали в шахи, передали іншим, а про шахістів забули.
– Якби нам знову виділили десь кімнатку! Ми б підключали молодь до інтелектуальних ігор, менше б вони тинялися без діла по вулицях. Нині ж навіть гостей змушені приймати то у кінотеатрі, то ще десь. Прикро, що маємо таке ставлення до спорту, – журиться Петро Гаврик.

Коментарі закриті.