Старовинні дерев’яні церкви – безцінне духовне і культурне надбання українського народу. На Чернігівщині збереглося майже 30 дерев’яних храмів ХVIII – поч.ХХ століття. Найбільша їх концентрація знаходиться зовсім недалеко від обласного центру – у Менському районі.

Села, в яких збереглося «7 чудес» дерев’яного зодчества, утворюють компактну групу навколо траси Чернігів – Новгород-Сіверський, між смт. Березна та районим центром Мена. Це робить маршрут дуже зручним – подорож по ньому можна здійснити як на автомобілі чи автобусі, так і на мотоциклі, скутері, і навіть на велосипеді (як, наприклад, зробив сам автор маршруту)! Маршрут охоплює шість сіл Менського району: Городище – Синявка – Волосківці – Степанівка – Дягова – Осьмаки.

Село Городище. Миколаївська церква, 1763 р.

Миколаївська церква в селі Городище – один з найстаріших і наймальовничніших дерев’яних храмів Чернігівщини. Її первісне, тридільне трибанне ядро проглядає виразно й довершено.

Мистецтвознавець Г.Логвін вважав цю церкву пам’яткою рівня афінського Парфенону! На жаль, храм зараз знаходиться в занедбаному стані, і тому справляє містичне враження «Вієвої» церкви, тим більше, що розташований він на околиці села. В інтер’єрі дивом збереглися рештки стінопису.

Село Городище. Михайлівська церква, 1880-ті рр.

Ближче до центру села, за річечкою, на підвищенні стоїть ще один дерев’яний храм Городища – однобанна й хрещата Михайлівська церква. Коли вона була побудована у кінці ХІХ століття, місцеві жителі покинули й занедбали стару, Миколаївську церкву. Михайлівська церква відноситься до так званого «єпархіального» стилю, дещо суха та раціоналістична. Але, розташована на холмі понад річкою, та ще й в оточенні квітучого бузка, церква виглядає дуже мальовничо й привабливо.

Село Синявка. Покровська церква, 1706 р. чи 1775 р.

Покровська церква побудована у формах, традиційних для народної архітектури Лівобережжя України XVII-XVIIІ ст. періоду бароко. Це триверхий дерев’яний храм, в конструкції якого є риси, взяті за взірець від сусідньої городищенської Миколаївської церкви. Храм належить до рідкісних зразків дерев’яних будов початку XVIІI ст., що збереглися у первісному вигляді. Інтер’єр Покровської церкви щедро прикрашений розписом, привертає також увагу розкішне бронзове панікадило – багатоярусна ажурна й урочиста церковна люстра. Поруч із храмом знаходиться могила відомого українського кобзаря П.Ф.Ткаченка.

Село Волосківці. Успенська церква, 1765 р.

Хрещата, однобанна Успенська церква – типова для архітектури Лівобережжя XVII-XVIII століть. Від первісного об’єму храма добре зберігся п’ятикамерний зруб з високим центральним восьмикутним підбанником, увінчаним барокковою банею та главкою, характерні двері із зрізаними верхніми кутами. Решта ж деталей – результат прибудови ХІХстоліття: дзвіниця в стилі класицизму, тридільні величезні вікна, ганки з колонками й фронтончиками. Білий колір стін надає храму урочистості і піднесеності.

Село Степанівка. Троїцька церква, 1723 р. чи 1777-1779 рр.

Це один з небагатьох храмів, вік якого не ховається під шаром фарби. Церква Святої Трійці – це тридільний у плані триверхий храм із дзвіницею над західним притвором, побудований із дерева і обшитий дошками. М’який силует храму з невисокою дзвіницею гарно вписується в навколишній ландшафт. Усередині церкви збереглися олійні розписи ХІХ ст. та пізніший іконостас.

Село Дягова. Покровська церква, 1896 р.

Зрублена з сосни Покровська церква побудована за народними традиціями. Це хрещата у плані одноверха церква з великою дзвіницею в три яруси, що увінчується високим шатровим верхом. Завдяки цьому дзвінниця нагадує оборонну вежу чи навіть шпиль католицького костелу. Фасади північної та південної гілок теж завершуються шпилями. Фасади декоровані трикутними сандриками та розвиненими карнизами. На стінах притвору зберігся монументальний масляний живопис.

Село Осьмаки. Миколаївська церква, 1895 р.

Миколаївська церква в с.Осьмаки збудована, як і Михайлівська церква с.Городища за типовим проектом єпархіального зодчого. Вона одноверха, хрещата, з прибудованою із заходу невеличкою дзвінницею. Але естетичні уподобання небайдужого до красоти українського народу все одно знайшли своє втілення у вигляді цієї пам’ятки. На перший погляд, раціоналістичні й геометричні форми «оживають» завдяки… кольоровому рішенню! Церква, як би зараз сказали, дуже «веселенька» завдяки вдалому поєднанню природніх кольорів – блакитного, жовтого та зеленого. Як наслідок, церква чудово гармонує з оточующим ландшафтом й виглядає, як продовження неба, сонця та дерев, втілюючи ідею гармонії Всесвіту.

* * *

Окрім естетичної, познавальної та історичної складових маршруту, він також може відігравати значну виховну роль. На жаль, за останній час багато старовинних дерев’яних церков на Чернігівщині стали жертвами вогню, інші поступово руйнуються, зазнають неякісних реставрацій та «поновлень», які псують автентичний зовнішній та внутрішній вид храму. Тому основна запропонованого мною маршруту – привернути увагу до шедеврів дерев’яного зодчества Чернігівщини, які не повинні зникнути. А якщо ми будемо приділяти увагу цьому питанню – наші покоління дубуть тільки вдячні.

Іван КОЦЮРА. “Високий Вал”.

Фото з iloveukraine.com.ua

Коментарі закриті.