Затяті мандрівники з різних куточків Менщини повернулися зі свого чергового походу. Цього разу забажалося нам побувати на найвищому хребті Українських Карпат, званому Чорногора. Тож поділюся з читачами найближчої газети враженнями про те, як підкорювалися найдивовижніші українські гори.

Для того, аби ви мали уявлення, що являє собою Чорногірський хребет, скажу, що це 14 вершин висотою від 1 800 до 2 060 метрів над рівнем моря. Вони розташовані одна за одною на відстані понад 40 кілометрів.

Не було у наших планах заходити на усі, але найвідоміші і найважчі – гору Петрос (2 020 м) та Говерлу (2 061 м) – ми таки подолали. У списку підкорених також гори Брескул, Пожижевська, Данциж та Туркул.

Назви важкі для сприйняття, але це через те, що мають вони здебільшого польське або румунське походження. Та взагалі Карпати – то ніби інша країна. Там не тільки дивні назви населених пунктів, полонин та гір, там і мова, і традиції інакші.

Нікуди не поспішаючи, наша весела компанія за п’ять днів пройшла маршрут від села Кваси до туристичної бази Заросляк, що поблизу селища Ворохта. Дорогою зустрічались карпатські чабани, які з радістю демонстрували свій гірський побут та давали куштувати бринзу – сир з овечого молока. На туристичних базах пощастило ще й з іноземними туристами спілкуватись – із поляками, словаками, білорусами.

Вражаючими виявилися найвищі гірські озера України – Бребенескул та Несамовите. Деякі з наших туристів наважилися навіть скупатися в них. І це попри те, що гуцули цього не радять, мовляв, розгніваєте гори і викличете зливи. Каміння в озера кидати теж зась. А ось обережно зачерпнути водички і вмити своє обличчя – завжди будь-ласка. Кажуть, якщо зробиш так, то до кінця року обов’язково знайдеш собі пару.

Нехай підйоми були важкі, а спуски ще важчі, але представницям жіночої статі було легко. Адже протягом усього походу ми, троє тендітних молодих дівчат, мали надійну підтримку та опору – десятьох мужніх чоловіків.

Серед них були ініціатори мандрівки – Олександр Хрущ, Володимир Іващенко та Валентин Дорошенко. Позитивні та життєрадісні хлопці з Кукович – Микола Єсипенко та Василь Морачевський. Та ще декілька юних, але в перспективі справжніх богатирів із туристичного гуртка центру дитячої та юнацької творчості.

Погода, не зважаючи на зовсім невтішні інтернет-прогнози, виявилася просто чудовою – приємне сонце, гірський подих вітру та пухнаті хмари, до яких буквально можна було доторкнутися рукою. Нас полонили краєвиди не тільки Українських, а й Румунських Карпат. Просто неймовірно!

Тож на власному досвіді ми вкотре упевнилися, що справді світ – це книжка, а той, хто не подорожує, читає лише одну її сторінку.

Коментарі закриті.