Макошинець Ігор Кий пішов на фронт добровольцем.‭ ‬У‭ ‬2014‭ ‬році йому разом із бойовими побратимами довелося‭ ‬17‭ ‬днів захищати аеропорт Донецька від російсько-сепаратистської орди.‭ ‬Вижив і зміг повернутися до мирного життя.‭ ‬Але війна сниться і дотепер.

Люди творять своє життя по-різному.‭ ‬Дехто закривається у своєму футлярі:‭ ‬робота-сім’я-робота.‭ ‬Деякі,‭ ‬хоч і враховують особливості сьогодення,‭ ‬але лише пливуть за течією.‭ ‬А є й такі,‭ ‬що,‭ ‬не задумуючись,‭ ‬пірнають у вир подій,‭ ‬аби власним розумом,‭ ‬силою хоч трошечки змінити дійсність на краще.‭ ‬Саме таким і є наш земляк Ігор Кий з Макошине.
Життєві дороги
Народився Ігор у Запоріжжі,‭ ‬коли йому виповнилося дев’ять років сім’я переїхала до Макошине,‭ ‬на малу батьківщину мами.
Селище стало для хлопця рідним.‭ ‬Тут він ріс і мужнів,‭ ‬ловив рибу в Десні,‭ ‬вчився поважати людей і розуміти світ.‭ ‬Звідси,‭ ‬закінчивши у‭ ‬1985‭ ‬році місцеву школу,‭ ‬пішов на свій хліб.‭ ‬Трудився водієм електрокари,‭ ‬відслужив у армії.‭ ‬Закінчив Чернігівське СПТУ-18,‭ ‬вивчившись на художника-оформлювача.‭ ‬Працював у художній майстерні обласного центру.
У‭ ‬90-і роки повернувся до Макошине,‭ ‬влаштувався на завод залізобетонних виробів.‭ ‬Коли той наказав довго жити,‭ ‬пішов працювати за контрактом у виправну колонію.‭ ‬Довелося чоловіку і в Києві будівельником заробляти.
У‭ ‬2011‭ ‬році Ігор Кий одружився на менській дівчині Анні,‭ ‬синок Валерій народився.
Буремні події
Коли на вулиці столиці вийшли люди,‭ ‬незадоволені недолугими діями керманичів держави,‭ ‬Ігор не залишився осторонь.‭ ‬Кілька разів їздив на Майдан,‭ ‬жив там,‭ ‬допомагав,‭ ‬чим міг.‭ ‬А потім в Україну прийшла війна.
Ігор Валерійович ще у березні‭ ‬2014-го одним із перших записався добровольцем на фронт.
‭– ‬Вирішив проблему з втраченим військовим квитком і почав чекати,‭ ‬коли викличуть,‭ – ‬розповідає чоловік.‭ – ‬Уже й липень настав‭ – ‬нема звісток.‭ ‬Знову навідався до райвійськкомату,‭ ‬повістки,‭ ‬кажу,‭ ‬так і немає.‭ ‬Якраз медкомісію хлопці проходили,‭ ‬ну і я пройшов.‭ ‬Ще місяць чекав,‭ ‬а тоді повідомили,‭ ‬що потрібні добровольці для поповнення‭ ‬95-ї бригади високомобільних десантних військ.‭ ‬Я погодився.
Із Чернігівської області назбиралося два автобуси добровольців.‭ ‬Виїхали на перепідготовку до Житомира.‭ ‬Навчалися стрільбі,‭ ‬зачистці населених пунктів від противника,‭ ‬проведенню розвідки,‭ ‬висадці з БТР.‭ ‬Згодом Ігор став командиром відділення новосформованого‭ ‬90-го окремого десантно-штурмового батальйону.
‭– ‬На початку листопада вишикували нас і оголосили,‭ ‬що потрібні добровольці для захисту Донецького аеропорту,‭ – ‬згадує воїн.‭ – ‬Із‭ ‬800‭ ‬чоловік не відмовився жоден.

 

На війні
У Костянтинівку‭ – ‬місто за‭ ‬35‭ ‬кілометрів від Донецька‭ – ‬прибули‭ ‬11‭ ‬листопада.‭ ‬На День Збройних Сил України,‭ ‬6‭ ‬грудня,‭ ‬вже в Пісках Ігор вперше потрапив під обстріл ворожих‭ «‬Градів‭»‬.
‭–‬ У аеропорт моє відділення зайшло‭ ‬13‭ ‬грудня,‭ ‬– продовжує розповідь воїн.‭ ‬– Були там до‭ ‬30-го.‭ ‬Бої практично безперервні,‭ ‬але,‭ ‬слава Богу,‭ ‬у нашій роті загиблих не було,‭ ‬лише‭ «‬трьохсоті‭»‬.‭ ‬А взагалі батальйон втратив в аеропорту близько‭ ‬50‭ ‬чоловік.‭ ‬Наступна ротація‭ ‬мала бути‭ ‬22‭ ‬січня,‭ ‬але мені вже туди потрапити не довелося.‭ ‬Бойовики змогли закласти вибухівку і підірвати несучі колони.‭ ‬Захищати гору руїн вже не було ніякого сенсу,‭ ‬українські бійці відійшли з цих позицій.
Потім була оборона Водяного,‭ ‬інших населених пунктів поблизу Донецька.
‭–‬ У батальйоні було багато земляків із Чернігівщини і з Менщини,‭ ‬– з гордістю констатує Ігор Кий.‭ ‬– Руслан Подстрєл і Євген Крючко‭ ‬з Макошине,‭ ‬Валєра Кожура з Садового,‭ ‬Петро Донець із Семенівки.‭ ‬З Опитного прикривали наші мінометники,‭ ‬де воював менянин Сергій Лавський.‭ ‬Дуже допомагали усім необхідним волонтери з нашого району Анатолій Скиба і Юрій Нестеренко та жителі Макошине.‭ ‬Адже спочатку були проблеми з‭ ‬шоломами,‭ ‬бронежилетами,‭ ‬іншими речами.
Демобілізувався Ігор у вересні‭ ‬2015‭ ‬року.‭ ‬Думав повернутися у військо на контракт,‭ ‬але сім’я повстала:‭ «‬Дитині п’ять рочків,‭ ‬а ти знову кудись збираєшся‭!»‬.
За допомогою‭ ‬служби зайнятості‭ ‬відкрив приватне підприємство із виготовлення бетонних виробів.
Від війни залишилися сумні спогади за полеглими товаришами,‭ ‬тривожні сни і нагороди на камуфляжі:‭ ‬медалі‭ «‬За оборону Донецького аеропорту‭» ‬і‭ «‬За вірність українському народу‭»‬,‭ «‬Знак пошани‭» ‬від Міністерства оборони.

Коментарі закриті.