Самі по собі з’являються лише неприємності, успіх може бути лише результатом розумних і цілеспрямованих дій. Дій кого? На це питання різні люди відповідають по різному в залежності від рівня їх розвитку.

Примітивні люди навіть не беруться щось вирішувати і обирають для цього когось одного. Власне, в такому випадку обранець виявляється обділений розумністю оскільки для перемоги на виборах йому потрібна не розумність а хитрість, здатність сподобатися неосвіченим в суспільно-політичний царині людям. Та й після виборів в нього жодних мотивів працювати на загальне благо немає оскільки продемонстрована під час виборів хитрість в поєднанні з можливістю поживитися за рахунок громади спонукають до роботи на власний інтерес. А що ж люди? Вони виконують доступну їх розуму функцію – захищають свого обранця від цілком заслуженої ним критики. Найкраще таку систему описала голова постійної комісії Менської міськради Ольга Золотаренко: «Є “ведущий” голова, і є решта “ведомих”, котрих він веде».

Люди досить високого рівня розвитку чинять по іншому, вони розробляють, вивіряють і приймають програму дій, а для організації виконання запланованого обирають відповідний виконавчий апарат на чолі з головою. Це дуже ефективний спосіб організації суспільного життя, але він потребує високого рівня розвитку людей.

Виборці Менської об’єднаної територіальної громади головою обрали Геннадія Примакова, котрий зарекомендував себе виключно як представник вождистського типу управління. Під час попереднього скликання йому вдалося депутатів Менської міськради прямо чи опосередковано зробити виконавцями своєї волі, по великому рахунку міськрада працювала в режимі «одобрямс».

Скільки в новому складі депутатів об’єднаної громади виявиться таких, котрі сенсом свого перебування в міськраді вважатимуть виконання функції «ведомих» головою? І скільки таких, котрі розроблятимуть програми розвитку і діятимуть на забезпечення їх виконання?

Наступне питання – хто оцінюватиме діяльність депутатів? Якщо голова, то рада об’єднаної громади працюватиме в антиконституційному і антинародному режимі, котрий не має нічого спільного з самоврядуванням громади. Звісно ж, результати будуть також антинародними.

Якщо оцінюватиме дії депутатів народ, якщо члени громади, то тут можливі два варіанти: охлократичний, коли оцінюють суспільно неосвічені люди, і демократичний, коли в суспільно-політичному житті домінуватимуть освічені громадяни.

Оцінка неосвічених проста до примітивізму: свій “ведущий” завжди й в усьому правий, всі досягнення, як реальні, так і мнимі належать йому. Ця категорія людей абсолютно не аналізує реальний стан справ і раціональному впливу не піддається. Єдине, що може змінити позицію цих людей, це підозра що існує інший, кращий “ведущий”, ніж обраний ними. В такому випадку вони поспішають якомога сильніше зневажити свого “ведущого” і почати прославляти нового. Звісно ж, новий “ведущий” дуже швидко обростає типовими для всіх “ведущих” вадами, тобто, діяльність неосвічених безнадійна в принципі.

А що робити освіченим? Перше, що приходить в голову, це дати можливість неосвіченим покерувати вволю і продемонструвати суспільству нікчемні й руйнівні наслідки своєї діяльності. Вбачається, що це хибний шлях. По-перше, неосвіченим нічого довести абсолютно неможливо, за будь-яких обставин вони провину за негативні наслідки перекладуть на освічених.

То може освіченим варто діяти на розвиток незважаючи на те, що неосвічені в кінцевому рахунку всі заслуги привласнять своєму “ведущему”? Теж вкрай поганий варіант, оскільки він посилить неосвічених, а своє посилення вони використають на руйнацію всього конструктивного. Прикладом може слугувати доля російського царя Миколи ІІ, при якому економічні показники 1913 року досягли вражаючого рівня. І що з ним зробили неосвічені? Разом з дітьми розстріляли в підвалі. А скільки найбільш розумних і роботящих українців винищили розкуркуленнями, колективізаціями, голодоморами та війнами?

То що ж робити в даних умовах освіченим і відповідальним в Менській об’єднаній громаді? Спочатку головне – працювати на збільшення кількості освічених до здатності раціонально мислити, планувати розвиток громади і забезпечувати його. Для цього потрібна програма, котра об’єднає і організує діяльність здатних розвивати інтелектуальний потенціал громади. Тобто, мову слід вести не про групу депутатів, котра намагатиметься зробити щось корисне для розвитку громади, а про частину громади котра працюватиме на розвиток.

Важливим, дуже важливим елементом цього процесу має стати інформаційне забезпечення, котре буде об’єктивно відображати існуючий стан речей, діяльність політичних сил, окремих політиків та громадськості на предмет їх сприяння чи перешкоджання розвитку громади. Але це вже тема наступного допису.