kuzubТрагічно пішов з життя колега, вчитель, добра, порядна, чесна людина Олександр Кузуб…

Один з його вихованців сказав:

– Якби я не пройшов гірськими стежками Криму, не спав би на снігу, то не вижив би у горах Афганістану…

У 1988 році до менського Будинку піонерів (нині районний центр дитячої та юнацької творчості) прийшов працювати відмінник народної освіти України Олександр Кузуб. Молодий, веселий, щирий керівник туристичного гуртка відразу взявся завзято за роботу. Коли спілкувався з гуртківцями, у нього немов виростали крила. Колеги завжди відчували допомогу та підтримку Олександра Дмитровича.

Участь в обласних туристичних зльотах та змаганнях, незчисленні походи та екскурсії по рідному краю, до Середньої Азії, у гори Криму та в Карпати, краєзнавча та дослідницька робота з вихованцями, тижневі оздоровчі наметові містечка на березі Десни… В усе це було вкладено велику та безмежну любов до дітей. Кожний його подих був наповнений відданістю справі. Здавалося, що потік любові і доброзичливості Олександра Дмитровича безкінечний.

Щороку вихованці, мов ті пташки, кружляли навколо свого Дмитровича, і їх ставало все більше і більше. Поставити намет, розпалити вогнище, навчити плавати, бережно ставитися до оточуючого нас багатства природи і просто радіти одне одному  – всьому навчав Олександр Дмитрович.

Кожний, хто відвідував туристичний гурток, не покидав його, аж поки не закінчував школу. Але вчитель не волів забувати своїх учнів, і так народилася традиція кожного лютого збиратися туристам різних років. З великим хвилюванням і передчуттям довгоочікуваної зустрічі Олександр Дмитрович готувався до цього заходу. Розповіді про доросле життя, спогади про походи і пісні біля вогнища, туристичні конкурси… Рахунок друзів Дмитровича йде на сотні.

Олександр Дмитрович виховав не одне покоління, навчив любити рідний край, дорожити дружбою, поважати ближнього. Світла йому пам’ять, що вічно житиме в наших серцях, думках і спогадах.

Коментарі закриті.