Уперше побував у Березні не як транзитний пасажир. Оглядаю головну площу селища, яка скоріше нагадує чималий торговельний центр.

Є тут привид-ресторан, де тепер продають комбікорми. А поруч, як свідчить вицвіла реклама, можна придбати ялинкові прикраси. На фасаді цієї ж занедбаної будівлі нагадує про колишнє своє існування й магазин «Кулінарія». З назви відпала літера «Н», перетворивши одне слово на два протилежних за значенням. От і виходить, що там – і магазин боєприпасів, у якому продають кулі,  і оперний зал, де почуєте класичну арію.

Повертаю за ріг будинку на вулицю, так би мовити, застійних часів – Радянську. Затишна і привітна, є де відпочити, посидіти. Лави такі, що, здається, стоятимуть віки вічні.

До чого веду? До настільки прозаїчного, що ніби й незручно казати. «Станційного» туалету. Він, виявляється, через дорогу (після підказки), де засмічено і вистачає підступних «рембівських» пасток. До того ж, пану та пані одночасно в ньому перебувати не те що незручно, а й просто неможливо – у стінці прорізи з палець: дірки стеження, зроблені невідомими. Крім того, у  «кабінках» ідеально брудно.

А «маячить» туалет на фоні кафе, магазинів. Та й селищна рада – не за кудикіною горою.

Пропоную пожертвувати однією з колодних лавок, «пропустити» її на шалівку. Для ремонту вищевказаного туалету.

Друга пропозиція – позбутися-таки застарілих вивісок і реклами. А, може, хай так і залишаються, для хохми. Буде про що згадати.

Мітки:

Коментарі закриті.