Костя Бурий, попри життєві труднощі, нарешті навчився посміхатися. Фото Валерія Тихонова.

Нині хлопець так і продовжує самотужки хазяйнувати. Порає город, годує живність. Велосипедом їздить у сусіднє Локнисте до школи. Варить юшку, пере, прибирає. І дуже дякує небайдужим до його долі людям за підтримку. Адже завдяки їм він, підліток, зміг вистояти у такому непростому дорослому світі.

 

З хати – ні ногою!

Згадую, як три роки тому уперше побачила Костика. До кабінету директора гусавської школи Наталії Картун зазирнуло худорляве хлоп’я і спитало на щось дозволу. Наталія Олександрівна тоді розповіла про непросту долю підлітка. Жив він із п’ятирічного віку з бабусею (батьки лишилися у Санкт-Петербурзі). А коли найрідніша йому людина захворіла, хлопчик вставав удосвіта і сам порав корову й іншу живність, прав, варив їсти, годував бабусю – й на уроки до школи. І це дитина, ровесники якої тільки м’яча ганяли та гуляти бігали.

Коли бабуся померла, хлопчик з допомогою односельчан, церкви і шкільного колективу поховав її. І навідріз відмовився їхати у притулок. Бо бабуся так наказала: «Бережи хату, будь господарем. Ти все умієш, то упораєшся сам».

Коли «Наше слово» уперше навідалося до нього у жовтні 2008 року, то ледве домоглися, аби він хоч щось розказав про себе. Худорляве, мовчазне хлоп’я із сумними-сумними очима – ось яким тоді він був. Зрозуміло, виживати йому було важко. Адже не мав ні копійки: батько помер, а матір не могли позбавити батьківських прав, бо вона мала російське громадянство. З цієї ж причини не було змоги офіційно призначити опікуна і пенсію дитині. Ото хіба церква й допомагала.

Звичайно, підтримувала і школа, однак важко навіть уявити, як дитина жила самотужки у вирі дорослих проблем. Костя тоді розповів, що газовий котел зламався, у хаті холодно, тож хворіти доводиться часто. Лікувався просто – на печі. Як і при бабусі, різав півня і варив собі юшку, смажив картоплю, от тільки на харчах доводилося економити. Врожай хлопець зібрав, а з телички планував ростити корову.

Про Костю дізналися всі

Тоді, повернувшись із відрядження, так була вражена побаченим, що усю ніч не могла стулити очей. Адже мої діти сплять нагодовані, у теплих ліжечках, а Костя там сам у нетопленій хаті. Мабуть, тому матеріал у газеті про цього мужнього хлопчика вийшов настільки проникливий.

І одразу після публікації Кості почали помагати. І численні підприємці, і прості люди слали йому гроші, одяг, харчі. Менський підприємець Василь Кондаков зробив ремонт у хаті, підтримав хлопця фінансово, до себе у родину гостювати запросив. Районна влада за кілька місяців розплутала клубок непорозумінь у справі позбавлення його матері батьківських прав, і хлопцю призначили опікуна (рідну тітку) та пенсію. І газовий котел було відремонтовано. З’явилися у будинку й нормальні меблі.

А потім наїхали журналісти з усіх центральних телеканалів та газет, тож про незвичайну долю підлітка з Гусавки дізналася вся країна. А разом із тим полегшилося його життя. Навіть народний депутат України Олег Ляшко простягнув руку допомоги.

Були й кумедні випадки. Під’їхала якось до двору крута іномарка, вийшли двоє: «Ти Костя Бурий? Тримай!» Виставили кілька ящиків і подалися. Костя навіть злякався, подумав – бандити якісь. А потім відкрив пакунки, а там харчі. Тільки згущеного молока скільки! Однією баночкою одразу поласував, а решту вже економив. Розтягував насолоду. Адже до того він не міг собі такої смакоти дозволити.

Пригадую, директорка школи розповідала, як на екскурсії в Мені дітлахи зайшли до магазину й купували чіпси, лимонад, цукерки, а Костя стримано попросив буханку хліба, пляшку олії й маленький шматочок ковбаски. «Мені ж вечерю ще готувати», – пояснив…

Мати гостює

Про те, що у нашого героя все налагоджується у житті, ми постійно інформували читачів найближчої газети. І про те, що небайдужі люди перерахували йому чималеньку суму грошей. Тож цікаво, чи не протринькав він їх?

Знову їдемо до Гусавки. Виявилося, що хлопець вже став десятикласником і перейшов навчатися у Локнисте. Директор Анатолій Надточій хвалить хлопця. Каже, навчається той непогано, багато читає (і коли, цікаво, встигає? – авт.) Заняття якщо й пропускає, то з поважної причини.

За словами Анатолія Олексійовича, Костя нормально влився у новий учнівський колектив, його поважають однолітки.

Наталія Картун розповіла, що бачить Костика – чистенький, охайний. Як і раніше, ходить до церкви, допомагає там. Однак так і залишився мовчазним, замкнутим – з сусідами тільки вітається, а до хати нікого не пускає. То його фортеця!

Приїздить до нього інколи мати з Санкт-Петербургу, по кілька місяців гостює то у свого батька, то у сина. Сусіди кажуть, що помочі від неї Кості ніякої. Потім у розмові хлопець, зітхнувши, скаже: «Ну що робити, не проганяти ж, коли прийшла…»

Костик збирався після закінчення школи вступити до духовного училища, та передумав. Є у нього й інші плани на майбутнє.

Сир відтоплював і продавав

Приємно були вражені тим, що колишній худорлявий, блідий підліток підріс, змужнів. Над верхньою губою пробивається пушок, на щоках – рум’янець і ямочки при посмішці. І очі вже не такі сумні. Виходить, Костя навчився-таки посміхатися і довіряти людям.

По слову з нього я вже не витягувала – спокійно розповів про своє нинішнє життя. І про корівку, яку сам виростив, і про індичку, котру за інкубатор тримає, про курчат, качок.

– Хазяйства у мене небагато, однак вистачає, – каже хлопець. – Курчат два десятки я сам купив і виростив, як бабуся колись навчила. Нині молока небагато корова дає, у запуск іде, то попиваю, кашу варю. А як було більше – сир у духовці відтоплював і продавав. Та ви не дивуйтеся, усі сільські діти це вміють!

У Кості ще городу 30 соток, хатні клопоти. Та він справляється. Каже, на городі йому тітка допомагає, сіно в тюках для корови теж купили. А по хаті сам хазяйнує. Знімає показники лічильників і сам платить, пере у новій машинці, варить їжу на газу. Навіть знає, де простирадла нові купити. Хазяїн!
Було, правда, у нього якось труба протікала у паровому опаленні, сам ніяк не міг полагодити – то односелець виручив.

– Я йому заплатив, як годиться, – каже хлопець. – А коли пральна машина вийшла з ладу, то я сам пробував наладить – не вийшло, сусід поміг. Спасибі їм.

Хлопець збирається після закінчення школи вчитися у технікумі і стати механізатором. А на те, щоб купити власний трактор, гроші у нього є.

Коли ми вже прощалися з Костею, він, проводжаючи нас до хвіртки, зупинився на мить і тихенько сказав:

– Спасибі вам за все…

Мітки:

Коментарі закриті.