2 березня у сусідньому районному центрі Корюківка відбулися заходи у спомин про жахливу подію 1943 року. Тоді німецькі фашисти ущент знищили містечко, убивши та спаливши заживо біля семи тисяч його мирних жителів. За даними істориків, це наймасовіше одномоментне вбивство нацистами мирного населення за всі роки Другої світової війни.

Інформація про Корюківську трагедію тривалий час замовчувалася, оскільки, на думку радянських ідеологів, ця подія кидала тінь на партизанський рух. Адже саме за дії партизан фашисти покарали жителів Корюківки. Наразі ставиться питання про ретельне дослідження трагедії, зведення меморіалу пам’яті у райцентрі і навіть запровадження на всеукраїнському рівні Дня пам’яті жертв фашизму саме на початку березня.

Про все це у середу йшла мова під час скорботних заходів у Корюківці. Участь у мітингу-реквієм взяли голова обласної державної адміністрації Володимир Хоменко, голова обласної ради Анатолій Мельник, директор Українського інституту національної пам’яті Валерій Солдатенко. Зокрема, Володимир Хоменко заявив, що обласна влада знайде необхідні кошти для початку зведення меморіалу пам’яті.

Відбулася також презентація збірки документів та матеріалів «Корюківка, 1943: злочин проти людяності». Її представили заступник начальника управління у справах преси та інформації облдержадміністрації, доктор історичних наук Дмитро Никоненко (відповідальний редактор), представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергій Бутко (один із упорядників).

Ось що написав про Корюківську трагедію у газеті «Дзеркало тижня» доктор історичних наук, професор Дмитро Вєдєнєєв.

У літопис гітлерівського терору на окупованих територіях увійшли як символи масового винищення мирних людей білоруська Хатинь зі 149 вбитими карателями жителями, чеське Лідіце з 320 жертвами, французька Орадур, де есесівці знищили 642 особи. Але найбільша одномоментна каральна акція гітлерівців проти мирного населення відбулася 1 – 2 березня 1943 року в селі Корюківка на Чернігівщині. Близько семи тисяч жителів було розстріляно або спалено живцем у цьому поліському селі! Що ми знаємо про цю трагедію?

Німці запроваджували механізм кругової відповідальності мирного населення за акції партизанів. 15 листопада 1942 року бургомістр Чернігова попередив: «…Відповідальність за спокій і порядок у містах і селах покладається на все населення…». Смертна кара передбачалася і за недонесення про партизанів і їхніх помічників.

Саме в районі Корюківки зародився організований партизанський рух, який з вересня 1941 року очолив Олексій Федоров, майбутній командир Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання, двічі Герой Радянського Союзу. У лютому 1943-го партизани Олексія Федорова повернулися на Чернігівщину з Брянщини й розмістилися в лісах на Каменському хуторі. Почався збір продуктів по селах, за що окупанти відразу спалили низку населених пунктів, заарештували членів сімей партизанів. Десятки жінок і дітей чекали страти. Командир взводу Феодосій Ступак (його дружину розстріляли, смерті чекали сини 12—13 років) запропонував відбити заручників. Заступник командувача Микола Попудренко (загинув у бою в липні того ж року) дав команду на штурм Корюківки…

У ніч на 27 лютого 1943 року партизани розгромили гарнізон Корюківки. Здебільшого він складався з угорських солдатів. Окупантів партизани знищили в бою, вціліла лише група, яка засіла в цегляному будинку лікарні. З полону звільнили 97 смертників, запропонувавши місцевим жителям іти з ними в ліси. Одночасно влаштували диверсії на залізничній станції, підірвали майстерні, склад пального, ешелон і міст…

Вранці 1 березня 1943 року за наказом генерала Хойзенберга каральний загін німців та українських шуцманів (допоміжної поліції) оточив село й заходився винищувати мирне населення. Під приводом перевірки документів людей зганяли в приміщення ресторану, земвідділу, театру, клубу, поліклініки, дитячої консультації, двох шкіл, на церковне подвір’я. Партіями по 50 – 100 осіб жертв розстрілювали, незважаючи на стать і вік. 2 березня забиті трупами будинки (тільки в ресторані понад 500 тіл) почали підпалювати, але вбивства тривали.

«Моя маленька дочка лежала в мене на грудях, коли в нас почали стріляти в ресторані. Заганяли тут як худобу на бойню… Фашист поцілив мені в око… і я більше нічого не пам’ятаю. Трьох моїх діточок було вбито. Навіть поховати їх не довелося… спалили їх кляті кати“, — згадував Євген Римар.

Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. Віра Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як нелюди кинули у вогонь її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи людей косили з кулеметів на подвір’ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику. До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла.

Вцілілі корюківці сховалися або втекли в ліс; частина з них через кілька днів повернулися, здебільшого люди похилого віку. Але 9 березня карателі знову з’явилися. Старих вигнали з хат, завели в сарай, облили гасом і спалили. Людей заштовхали на заводі в піч для обпалювання цегли й підпалили…

Як показало розслідування та експертизи обласної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці, за два дні окупанти й їхні помічники-поліцаї по-звірячому знищили щонайменше 6700 людей (5612 тіл залишилися невпізнаними). Судмедексперти встановили, що смерть було заподіяно «шляхом розстрілу з автомата, розстрілу зі станкового кулемета, фізичного насильства тупою зброєю з роздробленням кісток черепа та хребцевого стовпа в шийній ділянці… спалюванням живих людей — чоловіків, жінок і дітей». З 1300 будівель уціліло десять.

…У першій половині 1980-х років було вже погоджено проект будівництва в Корюківці Меморіального комплексу на згадку про 256 спалених сіл України. Проте завадив Чорнобиль, до проекту так і не повернулися. 1988 року про Корюківську драму розповів збірник «Вінок безсмертя», присвячений сотням українських сіл-мучеників. У наші дні чимало зробив для донесення до громадськості страшної правди про Корюківку, увічнення пам’яті її жертв представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області Сергій Бутко, один з упорядників збірника документів і матеріалів «Корюківка, 1943: злочин проти людяності» (Чернігів, 2010 р.).

Минуло 62 роки з дня цієї небаченої трагедії. У березні 2005 року вклонитися пам’яті загиблих корюківчан прибули Надзвичайний і Повноважний Посол Федеративної Республіки Німеччина Дітмар Штюдеманн з дружиною Карін – графинею фон дер Шуленбург-Штюдеманн і радником з питань культури Арно Кірххофом. Посол, стоячи з квітами перед сотнями учасників жалобного мітингу, заявив: «Ми, німці, добре усвідомлюємо вчинене фашистами на вашій землі. Те горе, ті руйнації, які вони принесли, зрештою «накрили» і їх самих. Після загибелі Корюківки загинула й фашистська Німеччина. Минули роки. Відродилась і Німеччина, і Корюківка, стала незалежною Україна. Народи обох країн подають одне одному руки над могилам загиблих, хоча провина наша велика. Але людська дружба може зробити багато чого, і це дає надію, що більше не повториться війна, не відродиться фашизм…»

Після бесіди з послом Німеччини, яка багато зробила для спокути провини предків, жінка, що дивом урятувалася й залишилася інвалідом, сказала: «Я раніше дуже ненавиділа всіх німців. Подивіться на мою покалічену руку – все життя страждаю, росла сиротою. Тепер я бачу інших німців – із чистою совістю».

Додатково про події 1943 року можна прочитати у статті “Корюківка: забута трагедія. Як нацисти знищили 7-тисячне містечко”

Коментарі закриті.