Алла Крохіна раніше була волонтером. За сім хвилин може зрозуміти, чи потребує боєць АТО допомоги психолога Алла Крохіна раніше була волонтером. За сім хвилин може зрозуміти, чи потребує боєць АТО допомоги психолога. Алла Крохіна працює і живе в санаторії “Остреч” більше місяця, – пише Gazeta.ua.

Доти працювала у військовій частині міста Славутич, теж із учасниками АТО.— Коли боєць підходить увечері, не можу сказати: “Вибачте, я вже не працюю”. Усі працівники санаторію роз’їжджаються по домівках у Мену. А я живу тут. Інколи поганий зв’язок і виходжу на вулицю. Хтось підходить, бо накипіло поговорити, і я зупиняюся. Потім — інший. Так і забуваю подзвонити, кому хотіла. Лягаю спати, коли всі заснуть. Але сама захотіла таку роботу. Доти була волонтером.

У чому полягає реабілітація?

— Визначаю психологічний стан людини. Потім працюємо різними методиками: дихання, ­тілесна терапія. Спершу всі колючі, потроху відкриваються. З ними спілкується священик. ­Деякі ходять на службу, перестали пити. На панахиду за загиблими прийшли майже всі. Важливо навчитися горювати. Щоб горе вийшло в емоціях, сльозах. Не стоятиме комом у горлі, не мучитиме.

Які проблеми у людей, що прийшли з війни?

—  Нічні кошмари, страх різких звуків і світла, відчуття небезпеки. Їм треба окрема кімната з ключиком. Навіть удома. Частина постійно п’яні — їм легше жити в такому світі. Деяких ми й не бачимо — сидять у кімнатах. Таксистам замовляють, і ті їм привозять. Їх треба відкачувати психіатрам, наркологам. Уже потім працювати з ними.

Не страшно з такими?

— На слово “психолог” реагують негативно. Можуть послати. Один боєць є контужений. Якийсь вечір обривав штори. А персонал ще не навчений. Кажуть: “Зробіть щось, ви ж психолог”. Ну я запитала, чи треба допомога. Схопив за горло і в п’яному брєду розказував, що уміє убивати, кадики виривати. Головне з такими — не пручатися, не викликати на емоційний бій. Буде ще більший викид агресії. Я кажу: ви у санаторії. А він: ха-ха. Та что ты мне лепишь? Кажу: то допомога вам не потрібна? — і пішла. Вже у себе в кімнаті зрозуміла, що мені страшно. Відчувала руку на горлі. Зрозуміла: аби стис сильніше — все. Зачинилася, поплакала. Плануємо надалі з адекватних тверезих бійців створювати групи охоронців. Щоб могли посидіти з ними, поговорити. Відвести в кімнату. Тут же не зона, не заборониш пити. Але таких одиниці.

Допомагає в роботі те, що ви жінка?

— Так. Якщо труднощі чоловіка пов’язані зі стосунками з жінками. От є такий хлопець тут. Підійди до нього — пригинається. Боїться. Ставить бар’єр. Іншого вдома доньки не сприймають. Кажуть: чого ти туди їздив? Важливо, щоб я як жінка казала йому “дякую, що б ми без вас робили”.

Не всі бійці зможуть піти до психолога. Як поводитися з тими, хто прийшов із фронту?

— Не сюсюкати, не ставитися, як до інвалідів. Це інша людина. Не той Василь, Петро. Має навички ведення бою. Ніколи не забуде, як згрібав лопатою руки-ноги своїх товаришів. Йому треба зробити якнайкомфортніше. Підтримати. Зрозуміти. Родина — величезний ресурс, який допомагає виживати на війні. Суспільство не готове приймати їх, але родина має. Бо вони — герої.

Один коментар

  1. Adolph сказав:

    Не варто долучати до роботи з пацієнтами психологів там, де потрібна допомога не психолога, а психіатра, а це вже інший фах. В даному випадку до роботи повинні були підключитися саме психіатри, а не психологи. Цікаво: чи має “Остреч” штатного лікаря-психіатра?