Садове для фермера Олександра Дубовика‭ – ‬не лише‭ ‬мала Батьківщина,‭ ‬улюблене з малих літ село,‭ ‬колиска дитинства і його,‭ ‬і‭  ‬доньки й сина,‭ ‬але й шлях у життя та‭ ‬благословення на власну справу.‭

 

‬Тут він народився,‭ ‬виріс,‭ ‬сюди повернувся після навчання у сільськогосподарській академії,‭ ‬тут починав трудову біографію і утверджувався як господар землі.‭ ‬Кожен куточок,‭ ‬кожна стежина‭ –‬ знайомі та близькі.

 

Роки спливли непомітно
Олександр покаже мені і занедбаний‭ (‬колись радгоспний,‭ ‬а нині розпайований‭) ‬яблуневий сад,‭ ‬і покинуті‭  ‬та напівзруйновані приміщення тваринницьких ферм,‭ ‬і замулений ставок.‭ ‬Розповідатиме про все із болем в голосі,‭ ‬з тривогою,‭ ‬бо рідне село,‭ ‬як,‭ ‬до слова,‭ ‬й інші населені пункти,‭ ‬вимирає й старіє.‭ ‬Більшість односельців‭ –‬ теж пенсіонери.
Мій співрозмовник пожвавішає,‭ ‬коли заговорить про сина,‭ ‬про його любов до техніки‭ (‬звісно ж,‭ ‬помилуюся і я‭  ‬тим сучасним дивом‭)‬,‭ ‬про врожаї пшениці,‭ ‬сівозміни й‭  ‬плантацію волоських горіхів,‭ ‬які мріє висадити‭…
Його Дмитро‭ «‬одружений на тракторах‭» ‬неспроста:‭ ‬Олександр Дубовик ще школярем підробляв у майстернях,‭ ‬а на початку дев’яностих працював трактористом.‭ ‬Довелося забути про вищу освіту й взятися за першу-ліпшу роботу,‭ ‬бо треба було утримувати сім‭’‬ю,‭  ‬де підростало двійко діток.‭ ‬Безвихідь‭ –‬ чи не найкращий стимул для нової справи.
Два десятиліття спливли непомітно.‭ ‬Ентузіазм,‭ ‬працьовитість і велика любов до землі допомогли вистояти,‭ ‬утвердитися й стати успішною людиною.
‭– ‬Ніякого секрету.‭ ‬На моїй стороні завжди були дружина,‭ ‬батьки,‭ ‬брат і сестра.‭ ‬Мене підтримували люди,‭ – ‬зізнається Олександр.
Десять гектарів‭  ‬земельних паїв родини‭ – ‬опора для‭  ‬Дубовиків,‭ ‬своєрідна підстраховка й гарантія.

 

Земля тримає міцно
Із кабіни німецького трактора-велетня поле видається мені безмежним,‭ ‬і я вдивляюся у горизонт.‭ ‬Насправді ж людські земельні паї,‭ ‬орендовані родиною Дубовиків,‭ ‬знаходиться в різних місцях.‭ ‬Обробляти й засівати такі‭ «‬клапті‭» ‬складніше.‭ ‬Але земля тримає фермерів міцно‭ – ‬ні батько,‭ ‬ні син навіть не думають пошукати десь легшого хліба.‭ ‬Обидва вросли в Садове,‭ ‬колись заможне й процвітаюче село.
‭– ‬Землеробам чомусь прийнято співчувати,‭ ‬жаліти їх.‭ ‬Журналісти теж пишуть про їх ледь не каторжний труд коло землі.‭ ‬Але,‭ ‬скажу вам,‭ ‬що робота,‭ ‬яку дуже любиш,‭ ‬не втомлює,‭ ‬а приносить велику радість,‭ – ‬почую у відповідь на свої риторичні запитання:‭ «‬Чи не важко працюється‭? ‬Чи не думали‭  ‬виїхати кудись у місто‭?»‬.
Щастя хліборобське хоча й з присмаком гіркого поту,‭ ‬але непідробне,‭ ‬особливе й не миттєве.‭ ‬Золотої,‭ ‬як кажуть,‭ ‬проби.

 

Один‭ – ‬за всіх
Сільський голова‭ ‬Садового‭ ‬Людмила Ковбаса вже друге скликання обіймає відповідальну посаду і добре обізнана з болями-негараздами сільчан.‭ ‬Люди йдуть з усіма бідами‭ ‬до неї як до головної особи в громаді,‭ ‬а вона‭  ‬звертається за поміччю до Олександра Дубовика,‭ ‬до інших спонсорів.
‭– ‬У розпорядженні сільради не має ні земель запасу,‭ ‬ні земель резерву,‭ ‬аби здавати їх в оренду й‭  ‬наповнювати бюджет,‭ –‬ розповідала сільський голова.‭ – ‬За відсутності коштів у сільрадівській скарбниці непросто розв’язувати нагальні питання.‭ ‬За будь-якої складної ситуації Садове‭ ‬і сусідні Нові Броди тримаються на Дубовику.‭
Розчистка від снігу доріг у селі й шляху до села‭ (‬а справа ця потребує техніки,‭ ‬пального,‭ ‬робочих рук і часу‭) ‬і водопою для худоби,‭ ‬висипка ґрунтових доріг і обкошування обочин,‭ ‬закупівля призів для масових заходів і свят,‭ ‬вітання ветеранів,‭ ‬допомога селянам в оформленні батьківської спадщини‭ – ‬все це добрі справи Олександра.‭ ‬Він у свою чергу впевнений,‭ ‬що все робить і для загального блага,‭ ‬і для‭ …‬себе.
‭– ‬Жодних заслуг‭ – ‬не відокремлюю себе від Садового,‭ ‬живу поряд‭ ‬із людьми,‭ ‬–  скаже фермер при зустрічі.‭ – ‬Роблю для односельців все,‭ ‬що можу.‭
Недавно за‭  ‬кошти фермера‭ (‬а гроші немалі‭) ‬спиляли старі аварійні дерева на сільському кладовищі.‭ ‬Стовбури розпиляли на дрова й розвезли літнім садівчанам.
На цьому цвинтарі спочиває і батько Олександра Дубовика.‭ ‬За життя‭ – ‬бригадир,‭ ‬землероб.‭ ‬Очевидно,‭ ‬хліборобство‭ – ‬генетична родинна справа.‭ ‬З діда-прадіда передається,‭ ‬бо ж і герой розповіді впевнений:‭ ‬земля‭ – ‬мати благополуччя й достатку,‭ ‬якщо засіваєш лани з любов‭’‬ю.

Мітки:

Коментарі закриті.