За спеціальністю Володимир Жила зоотехнік, багато років віддав цій роботі. Пізніше збирав по селу молоко. А коли одна із соціальних працівників вийшла на пенсію, вирішив спробувати себе і у цій роботі.

– Ми спершу розгубилися, коли отримали таку пропозицію, – каже заві­ду­вач відділу соціальної допомоги вдома територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) управління соціального захисту населення Менської РДА Алла Волна. – Бо традиційно роботу соціального працівника виконують жінки. Але згодом пересвідчилися, що Володимир Жила справляється зі своїми обов’язками бездоганно.

Роботи у Володимира Миколайовича вистачає: продукти, ліки доставити, води принести, зілля обкосити, город посадити, картоплю з погреба внести, усіляку чоловічу роботу в хаті й надворі поробити. Не відмовляє своїм підопічним у допомозі, хоча інколи й складно буває, адже старі одинокі люди усі зі своєю життєвою драмою і мають непрості характери.

– Нічого, намагаюся підібрати підхід до кожного. Маю міцні нерви, бо тривалий час працював у жіночому колективі, – посміхається Володимир Жила.

Під його опікою – 10 бабусь і двоє дідусів. Доводиться бути їм за сина. Один із пенсіонерів – інвалід, ногу частково ампутували. То Володимир Миколайович усілякими способами вибив для нього інвалідний візок. А днями одну зі своїх підопічних транспортував до районної лікарні, бо ногу зламала.

Жовтневе – село розкидане, має і болотисту місцевість. Отак на велосипеді, а де й пішки по грязюці мандрує щодня соціальний працівник до своїх стареньких, а вони ж його виглядають, чекають.

Завітали до оселі пенсіонера Михайла Хацкевича. Чоловік усе життя пропрацював на керівних посадах, тож має міцний характер і своєрідне почуття гумору. Коли виходили з хати, Михайло Якович навздогін каже:

– То завтра занеси мені, Володю, ковбаски.

Йдемо до хвіртки. Цікавлюся:

– О, а якого сорту, скільки тієї ковбаски – вам так і не сказав дід.

– А я і так знаю, він оце на курячу перейшов. Я усі уподобання своїх підопічних знаю.