Увесь минулий тиждень ми відчували відлуння Великої Перемоги. Чи не на кожному телеканалі демонстрували фільми про війну. Газетні публікації, виставки, концерти – усе про Велику Вітчизняну. І то добре. Наші діти вже досить туманно уявляють ціну тієї перемоги і її значимість. Попри те, що і в школі, і, сподіваюся, вдома їм про це розповідають.

Менщина 9 травня відзначала як завжди. Тюльпани, подяки ветеранам, воєнні пісні, вічний вогонь. До речі, у нинішньому році цей вогонь пам’яті палав не лише у Мені, а й у п’яти селах. Звісно, парад військової техніки чи ряди вишколених вояків у мундирах у нас не побачиш, хіба що по телевізору чи в Інтернеті. Можливо, зайва метушня і пафос навіть шкодять у таких випадках. Один мій знайомий, котрий живе і працює у Києві, цьогоріч був очевидцем столичного параду Перемоги. Ось його враження: «Не так пафосно, як у Москві, однак відзначали з розмахом. Реально мурашник був. Половину Хрещатика перекрили, народ не пускали. Через турнікети й ветерани протиснутися не могли. Усі в шоці були».

Природа своєрідно відзначила День Перемоги у Мені: вечірня гроза видала такий «салют», що місто на два дні лишилося без зручностей (про це детальніше читайте на 9-й сторінці).

Узагалі останнім часом стихія розгулялася по всьому світові. Природа, здається, вирішила довести, хто ж насправді є господарем на планеті. Торнадо у США, потоп в Узбекистані, знову закоптив вулкан в Ісландії, через який навіть у північній Африці аеропорти припинили випускати повітряні судна у небо. Щодо літаків – окрема тема, вони все продовжують падати. Після катастрофи у небі над Лівією загинули усі 103 пасажири, дивом вижив тільки восьмирічний хлопчик.

Будемо сподіватися, що усі найстрашніші війни й катаклізми у світі позаду. І насолоджуймося пахощами весняного цвіту, землі й ніжним травневим вітерцем.

Коментарі закриті.