Подзвонили за вказаним номером. Слухавку взяв рієлтор чернігівської фірми:

— Так, кафе продається. Власника звуть Вардан Казарян. Справа в тому, що у нього дочка виходить заміж на батьківщині, — пояснює чоловік. — Він хоче продати свій бізнес і поїхати до неї. Ви можете приїхати, подивитися. Кафе зараз працює. Як приїдете в Мену, зразу в кафе. Власник повинен бути на місці. Якщо його не буде, то запитайте у дружини Вардана. Вона працює там адміністратором.

Сім місяців тому, на Різдво, у сауні кафе «МонАні» у Мені зірвався саморобний котел.

Того дня дівчата і хлопці гуляли однією компанією у санаторії «Остреч». Усього їх було 12. Ввечері вирішили поїхати в сауну, попаритися. Сауна «Ніагара», куди їздили постійно, в різдвяний вечір не працювала. Подзвонили до Васгена (Вардана Васгеновича Казаряна) в кафе «МонАні». Він не відмовив.

За дві години заплатили 200 гривень. Власник попередив компанію, щоб ті ні в жодному разі не повертали кран з гарячою водою, бо бахне. Вибух стався о 22.30. Вибухова хвиля вибила двері і цегляну стіну. Був стовп пилу, пари і диму.

В парилці в той час було троє: 24-річний Ігор Ларченко, 24-річний Олег Богдан та 22-річна Юлія Кузьменко. Олег з Юлею вийшли самі. Зразу прибіг Казарян, запитав: «Усі живі?» Забіг до парилки і витягнув Ігоря. Пізніше викликали «швидку». Потерпілі отримали страшні опіки. Юлія Кузьменко — 80 відсотків тіла. Ігор Ларченко — 85. Олег Богдан — 65 відсотків.

Юлія Кузьменко померла. Хлопці тривалий час перебували на лікуванні в Києві. Потім оздоровлювалися у санаторії Немирова Вінницької області.

Що зараз? Що загрожує власнику за смерть дівчини та двох скалічених хлопців?

Вирішили подивитися, у якому стані кафе. Чи зробили там ремонт після вибуху?

Кафе на виїзді з Мени у бік Сосниці. За деревами заклад майже не помітно. Але біля дороги стоїть високий банер, на якому назва «МонАні».

За барною стійкою офіціантка. Грає музика. Офіціантка дає мобільний номер Вардана. Через декілька хвилин після дзвінка власник закладу під’їжджає до кафе.

— Ви посередники? — запитує він.— На покупців не дуже схожі, ще молоді.

— Ні, — відповідаємо. — Хочемо купити заклад.

Вардан заводить у приміщення. Дозволяє зазирати в усі кімнати. Але продовжує випитувати, хто справжні власники, які хочуть купити заклад.

— Тут 27 соток землі. 600 квадратних метрів приміщення. Цьому закладу п’ять років, — каже чоловік. — У нас кожні вихідні проходять весілля. Це один з найбільших закладів у Мені. До нас бомжі не ходять. Навіть молодь деяку не пускаємо. Тут відпочивають віп-клієнти. Продавати не хочу, але змушений. У мене є співвласники, з якими ми вирішили продати не приміщення, а взагалі бізнес. За нього хочемо 200 тисяч доларів. Половину працюючих звільнили. Вони виходять на роботу, тільки коли великі банкети. Зараз працюють кухар, офіціант, прибиральниця і моя дружина, а я кришую, — сміється чоловік. — І бандити мої друзі, і хулігани мої друзі, і з силовими структурами дружимо. Де хліб даєш, там і повага, і взаєморозуміння є. На батьківщину їхати не збираюся. Дочка навчається у Києві. Вона навіть вірменської мови не знає. Все життя в Україні прожила.

У кафе працює одна зала. Навпроти — двері, за якими йде ремонт. Там планують поставити більярдні столи. Є сходи на другий поверх, де також триває ремонт. За дверима, за які можна заходити тільки персоналу, душова для працюючих, навпроти — кухня. Трохи далі, коридором — шашлична кімната. І вихід надвір. На задній частині двору — дві альтанки, поряд дрова. Трава на подвір’ї не кошена. Та власник запевняє, що з часом тут все буде охайно, прибрано.

Заходимо знову в приміщення для персоналу, звідки вийшли на заднє подвір’я. Навпроти шашличної ще один коридор. Там кабінет директора, кімната для переговорів і та сама сауна.

— Навіщо ви робите ремонт, якщо продаєте заклад? — цікавимося, прямуючи до сауни.

— Чи чули ви, чи ні, але взимку у нас був неприємний випадок. У сауні трохи хлопнуло. Все, що пишуть ЗМІ, то неправда. Цю сауну я робив особисто для себе. Але мене попросили їх впустити. Я не хотів, та погодився. Вони прийшли п’яні. Що хотіли, те й робили. Були також технічні причини. Але розповідати я про це не можу. Зараз іде слідство. Виїжджати мені з Мени можна. Я ж не злочинець.

Казарян веде нас до кімнати, де півроку тому були руїни. Відчиняє ключем двері. Нова парилка, стіни оббиті дерев’яною вагонкою. Серед кімнати згребене докупи сміття від ремонту. Про вибух нагадує тільки крайнє металопластикове вікно. Воно все ще розтрощене. Його ще не встигли поміняти.

У батьків Юлії Кузьменко інші клопоти. Батько збирається їхати за пам’ятником дочці. Мати, як тільки чує про Юлю, починає плакати.

— Нам нічого не пояснюють, — каже Олександр Кузьменко, батько. — Кілька разів викликали до слідчого. Годують обіцянками, що справу будуть передавати до суду. Але тягнеться це вже сім місяців.

Ніхто не знає, чи була та сауна для всіх, чи була вона лише для нього. Він її тільки-но побудував. У котлі навіть не було спускного клапана. Вони дрова підкидали, а пара повинна ж кудись діватися. От воно і рвонуло.

Кажуть, що йому світить до п’яти років. А як воно насправді? За те, що постраждали хлопці, він відповідати не буде. Якби Юля залишилася живою, він взагалі всіх послав би.

Чули, що хочуть зробити винними київських лікарів, нібито вони винні в тому, що загинула Юля. 20 днів Юля протрималась. Були сильні опіки на руці, двох ногах. Лікарі робили все можливе, але тіло мертвіло.

Матеріально він допоміг нам, тільки як Юля померла. До цього казав, що буде передавати гроші через банківський рахунок, на який перераховувала кошти вся область. Заплатить лікарям. А чи були ті гроші, чи ні, ніхто не знає.

— Коли був похорон, хоча б пробачення попросив, — крізь сльози каже мама Юлі. — Раз якось їхала на роботу, ми з ним перестрілися. Рукою лице прикрив і проїхав на машині. Цікаво, він би своїх дітей впустив у ту сауну?

Олег з батьками приходили на поминки. Допомагає мені з установкою пам’ятника. Вони шість років зустрічалися. Сьомий би пішов.

За сауну домовився Миша Котов, він працює продавцем у магазині «Пасаж». Васген у нього завжди закуплявся. Тому і впустив їх.

27 серпня у Юлі був день народження. Коли ми прийшли пом’янути на кладовище, стояли квіти, лежали цукерки. Хочемо поставити пам’ятник. Дуже вдячні друзям і однокласникам, що не забувають про нашу Юлю.

* * *

— На даний час діло на завершенні досудового розслідування, — говорить Мирослав Усік, слідчий Менського РВ УМВС. — Проведені всі слідчі дії. Проходило розслідування по етапі 119 ч.1 (Вбивство по необережності, карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк) і етапі 128 (Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років). Максимальна санкція — до 5 років. Також вирішується питання щодо 275 статті (Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд).

Зараз справа займає майже два томи. Також у кримінальному провадженні є розписки, згідно з якими, він надавав матеріальну допомогу трьом постраждалим.

На даний час Вардану Казаряну був обраний запобіжний захід у вигляді застави. Застава обрана судом.