Малеча, пізнаючи навколишній світ, прагне усе помацати, спробувати на зуб, нерідко засовує усілякі дрібні предмети куди не треба. Заручниками несподіваних ситуацій стають і дорос-лі – через надмірну неуважність або навіть, пробачте, дурість. До двох десятків разів на рік районним лор-лікарям доводиться діставати з вух, носів, стравоходів і шлунків найнесподіваніші предмети.

З гумором про серйозне

Слухати заступника головного лікаря району по медичній частині Володимира Салія – одне задоволення. Він так переповість будь-яку ситуацію, таким гумором доповнить, що хоч за живіт хапайся. Загалом розумієш, що мова йде про серйозні речі, про людське здоров’я. Але ж саме у такому стилі викладені проблеми краще фіксує пам’ять.

Про те, що доводилося витягати з лор-порожнин наших співгромадян, Володимир Аркадійович розповів, коли чистив вушка моїй маленькій донечці. А щоби я не мліла від жаху, коли лікар брав до рук свої блискучі й страхітливі для будь-якої мами інструменти, морочив голову оповідками.

І так вони мене вразили, що не можу не поділитися із читачами. Адже прочитає якась недосвідчена мама цей матеріал – і дивись, подумає зайвий раз, чи залишати малюка наодинці з конструктором із дрібних деталей. А бабця помізкує, чи давати онуку квасолю, аби перебирало ото мовчки та не заважало поратися.

Думав, мізки тягне…

– Було мені якось, – розповідає Володимир Салій, – під час медогляду у першачків Стольненської школи запідозрив, що у хлопчика якийсь сторонній предмет у носі, глибоко. Зачепив я, почав тягти. Відчуваю, що «предмет» якийсь «тягучий». Ну, думаю, оце попав, ще мізки дитині витягну. А то виявилася звичайна жувальна гумка.

– Раніше часто привозили дітей із квасолинами у вусі, насінням, із поролоном у носі або, приміром, кульками від іграшкових пістолетів, дрібними монетами, – продовжує лікар. – Пам’ятаю, багато років тому довелося рятувати одного школяра: той, аби не загубити, поклав дві 15-копієчні монетки до рота. А потім пішов на турнік – і заковтнув гроші. Нічого, витягли, нині цій людині вже за 40.

Неодноразово витягував Володимир Аркадійович із малих носиків і вушок деталі конструкторів, маленькі батарейки, інший «скарб». Буває, що малеча через недогляд батьків заковтує неподрібнену їжу і давиться. Дошкуляють і дрібні кісточки з риби, птиці.

Нині «модно» у дітей, за прикладом дорослих, брати палички для чищення (пластмасові, з намотаною ватою) і засовувати у вухо. Нерідко це закінчується травмами барабанної перетинки.

Напився лимонаду

Дорослі теж звертаються до лор-лікарів, аби позбутися сторонніх предметів.

– Якось довелося рятувати пацієнтку, котрій свекруха порадила для усунення болю у вусі залити туди… розплавлений віск, – пригадує мій співрозмовник. – Боже мій, ото поморочилися! Віск там застиг і вчепився намертво! Довелося вирізати усе те «добро» під загальним наркозом.

Інший пацієнт, пам’ятаю, потрапив до лікарні після того, як спекотного дня вирішив на пікніку коло Десни попити лимонаду. Було то за радянських часів, газовані напої тоді випускали у скляних пляшках. Не знаю, що тому чоловікові стукнуло в голову, але відкривав він лимонад зубами. А оскільки напій був теплий і добряче збовтаний, то так і вистрелив у рота бідоласі, а кришечка залетіла аж до стравоходу.

Не менш анекдотичний, але серйозний по суті випадок розповів лікар про розумника, котрий за чиєюсь порадою надумав змащувати хворе горло. Та такого квача з товстелезного дрота виготовив! Став мастити – і запхав його усередину. Один кінець квача з рота стирчить, інший – у шлунок впирається. Повезли горе-винахідника на Чернігів, бо ситуація настільки загрозливою була, що могла вартувати людині життя.

Коментарі закриті.