IMG_0012
Іван Семенович – найстаріший ветеран Великої Вітчизняної у нашому районі. З’явився він на світ 7 січня 1919 року. Зріс серед густих і щедрих на природні дари лісах у Бречі, що на Корюківщині.

З Ірану до Москви

Івана Могильного призвали до армії 1939 року.

– Служити випало на кордоні з Іраном, – згадує Іван Семенович. – У той час служити треба було три роки, але в мене вийшло по-іншому. Був я прикордонником аж до жовтня 1941 року, а коли прийшло нове поповнення на кордон, мене було переведено в Сокольники. Охороняв Кремль.

Згодом молодого і хороброго воїна «кинули» на оборону Москви. У ті дні і відбувся знаменитий парад на Красній площі.

– Було дуже холодно, йшов сніг, – розповідає Іван Могильний. – Мені випала велика честь крокувати по площі у першому ряду військової колони. Парад приймав Будьонний. Цей день мені запам’ятався на все життя.

Ще 20 днів потому був Іван Семенович у Москві, а тоді пішов снайпером на передову…

Фронтові дороги

– Снайперському умінню мене навчили на спеціальних курсах, – каже ветеран. – У той час не доводилося роздумувати над тим, хочеться тобі того чи ні. Був воєнний час, накази командування не обговорювалися.

А снайпер з Івана Могильного вийшов відмінний. Під Серпухово він власноруч знищив 37 німців, а у боях за Сталінград – 32.

Фронтові дороги поліського воїна були довгими і виснажливими.

– Курська дуга і Білорусь, де довелося пройти, виганяючи ненависного ворога, зосталися в пам’яті і до цього часу. Там наші воїни показали справжні приклади великого патріотизму, сміливості і мужності, – розповідає Іван Семенович.

Серед них відзначився умілими діями і хоробрістю і наш герой. Груди його прикрасили високі воєнні нагороди – орден Червоної Зірки, дві медалі «За відвагу», медаль «За оборону Москви»…

Війна нагадує

Після демобілізації Іван Могильний працював завідувачем складу у тодішньому «Заготзерні». Разом з дружиною виховали дочку, мають двох онучок і правнучка.

– У ці дні, коли так багато розказують, показують і пишуть про війну, напередодні 65-ої річниці Перемоги, вона, як кадри у фільмі, проходить у моїй пам’яті, – каже Іван Семенович. – Ніби знову чую вибухи, постріли і тоді в мене починає боліти голова, тиск підвищується. Пережите і прожиті роки дають про себе знати. Приємно відчувати, що мене не забувають, цінують моє минуле. У школу, гімназію діти запрошують, аби розповів про воєнне лихоліття. Отримав я пам’ятний знак «65 років битви за Москву», який мені вручив мер російської столиці Юрій Лужков. І білоруський Президент не забув відзначити мої заслуги – нагородив медаллю до 65-ої річниці визволення Білорусії. Тільки б жити і радіти сьогоднішньому мирному дню, однак кращі мої літа вже давно позаду.

Коментарі закриті.