Пребираючи домашні речі покійних свекрів, натрапила на чималий стос старих газет, міцно зв’язаних мотузком. Зацікавилась. І не даремно.

Газети «Колгоспна праця», «Радянський міліціонер», «Радянська освіта» і «Радянська Україна» датовані 1954, 1955 та 1956 роками. На перших сторінках величезні фото Сталіна, Леніна та інших керманичів тодішньої держави.

«Колгоспну працю» прочитала всі збережені екземпляри. Цікаво! Деякі матеріали викликали сміх, хоча писалося в них про цілком серйозні речі. Приміром, одному із споживчих товариств району довели план – викопати два гектари картоплі. Однак його голова не поспішала вивести своїх підлеглих на колгоспне поле, а повела їх на власний город, «прихопивши» ще й сімох колгоспниць і підводу.

У іншому матеріалі жителі Вільного обурювалися, що за милом, гасом і сірниками їм треба йти в Мену, бо продавець каже, що вже не працює, однак ключі від магазину носить у кишені.

Що колись сіяли і який мали з того урожай, де виступили агітбригадівці і чому бригадир одного із господарств пиячить щодня – ці та інші повідомлення читалися мною на одному диханні. І подумала: а чому ми не зберігаємо періодичних видань, які передплачуємо? Не хочемо зайвого мотлоху в оселі, а шкода. Життя таке цікаве і так швидко плине, а хотілось би, щоб наші онуки і правнуки мали об’єктивну інформацію про той час, коли жили і працювали їх бабусі з дідусями. Мабуть, не варто залишати нащадкам на згадку всі газети, досить і десятка. Нехай вони у свій час доторкнуться до історії, не виходячи з дому. Певна, вони будуть вдячні нам, як я нині своїм свекрам.