Ірина і Анатолій Сироїди з Блистови разом не тільки на сценіЇм дуже добре і комфортно удвох – вони доповнюють одне одного і не мислять свого життя поодинці.

На весілля заробила сама

Ірина до сільської праці навчена змалечку. Допомагала батькам, котрі працювали на фермі. За роботою познайомилася з Толею Сироїдом, який, повернувшись з армії, працював на молоковозі. На той час Ірині було 15 років, а Толі – на шість більше.

Почали молоді люди зустрічатися. Після восьми класів дівчина продовжувала навчання у вечірній школі, згодом, після закінчення курсів у Києві, працювала у підсобному цеху, який діяв у Блистові від одного зі столичних заводів електрообладнання.

– Коли мені виповнилося 16 років, ми з Толею одружилися, хоча батьки були не у захваті від того, – зізнається Ірина Сироїд. – Не проти Толі були, а через те, що я дуже молодою вийшла заміж. До речі, на своє весілля я гроші заробила сама.

– Надумали ми обзавестися своїм житлом, – розказує Ірина Валеріївна. – Подали заяву у колгосп, аби будзагонівці, які щоліта працювали у нашому колгоспі, звели нашій сім’ї будинок. Вони чимало осель побудували у селі на той час. І от диво – Новий рік за старим стилем святкували вже у своїй хаті.

Студенти звели стіни, дах. Решту ж добудовували самі за допомогою батьків. Згодом Сироїди дім викупили.
– Здали всю картоплю, яку виростили, і двох телят продали, – каже Ірина, – і цих грошей цілком вистачило, аби приватизувати хату.

Руки в чоловіка золоті

Хоч і працював Анатолій Миколайович на молоковозі, душа до техніки не лежала. Часто завертав до сільських будівельників – спілкуючись з ними, дивився, що і як вони роблять.

Коли колгоспу у Блистові не стало, Анатолій Сироїд знайшов улюблене заняття – робив людям печі і груби, двері, рами, меблі. Освоїв і встановлення сантехніки. Здається, що нема такої роботи, яка була б йому не під силу.

– Якось кажу Толі, що треба б купити легковика, – розповідає Ірина. – Він і купив, а тоді запропонував мені вчитися, отримати посвідчення водія і самій їздити. Маю права, однак не їжджу, чоловік заробляє машиною гроші – відвезе куди кому треба з односельців. Маємо ще і скутера, який два роки тому як вийшов з ладу.

У бібліотеці, якою завідує Ірина Сироїд, радує око груба, обкладена кахлем.

– То Толина робота, мерзла я тут дуже взимку, то він мене пожалів, зробив цю красу, – шаріється Ірина. – І взагалі він зробить усе, що хто попросить. Вдома, людям.

А було ж таке у родині Сироїдів, що господар ледь не попрощався з життям. Скажена лисиця покусала їхню корову, яка і померла, а Анатолію довелося довго лікуватися.

З миру по книзі

Ірина працює завідувачем книгозбірні з 2005 року. Спеціальність бібліотекаря здобула у Ніжинському училищі культури. А ще вона закінчила Державну академію керівних кадрів культури і мистецтв, філія якої є в Чернігові.

– Бідна наша культура, – журиться Ірина Валеріївна, – частенько виступаю спонсором сама. За власний кошт купую фарбу для рам, дверей і підлоги. Штори на вікна і паласи принесла з дому. Чоловік поробив полички, вітражі, ремонтує стелажі, столи і стільці, бо на нові меблі грошей нема.

І з новими книгами сутужно.

– Раніше ми ставили скриньку для добровільних пожертв на придбання літератури, – ділиться завідувач. – Кидали до скриньки по 50 копійок, гривні… Ясна річ, що за такі кошти можна придбати хіба що газету. Тоді ми започаткували акцію «Подаруй бібліотеці книгу» – і справа зрушила з мертвої точки. Принесли до книгозбірні свою літературу наші родичі, куми, знайомі. А тоді долучилися й інші блистівчани, і навіть дачники, які проводять літо у нас. Цього року вже тричі проходила акція і щоразу книг додається.

zp8497586rq

Коментарі закриті.