Інна Смаль дивиться «Свободу слова» і читає «Довгожителя»У свої майже 90 років менянка Інна Смаль читає стоси газет, слідкує за новинами в Україні та світі й активно цікавиться політикою.

Легко не буде

– Я повинна бути в курсі усього, що відбувається, – каже Інна Іллівна. – Особ­ливо як почалися усі оці заворушення, війна на Донбасі, то у мене телевізор цілу добу не виключався. Нині ми уже всі трохи звикли до війни, але при цьому жити спокійним і розміреним життям не маємо права. Я обов’язково дивлюся «Свободу слова» по ICTV, усі випуски новин, читаю пресу.

– Проживши таке довге життя, на собі відчувши зміни політичних епох і правителів, безумовно, ви маєте власну думку про те, що нині діється в Україні?

– Що я можу сказати? Важко буде. І керівництву країни, і людям. Багатство псує людей. Хіба такими були колись наші люди? У війну, пам’ятаю, зайде солдат погрітися, то йому господарі останній шматок віддадуть, дітям власним не лишать. А зараз усі дбають лише про власний добробут. І раніше по-всякому було. І голод, і скруту пережити довелося. Та коли молодий і дужий, усі негаразди не такими вже й страшними здаються.

Інна Іллівна згадує, як у 30-ті роки минулого сторіччя їхня сім’я перебралася до Росії. Довелося виїхати, бо на батька, який працював агрономом, тут почалися гоніння. Там із мамою та бабусею й Велику Вітчизняну пережили. Батько помер на початку війни ще молодим, у 48 років, брат не повернувся із фронту, бабуся також відійшла у Вічність. Тож, лишившись удвох, двадцятирічна Інна з мамою повернулися у 1946-му до рідної Мени.

На одному заводі

– Голодні тоді були часи, житла свого ми не мали, то нас мамина сестра пустила пожити, – згадує бабуся. – Півроку я була без роботи, а тоді тітчин чоловік влаштував мене на тютюново-ферментаційний завод – тоді так наш фільтровий називався. Півроку поробила – примусили мене на курси аж у Краснодар їхати. На цілий рік! А це ж 1947-й, голодний рік. Стипендію нам платили маленьку. Ото у воді трохи локшини плаває – увесь і суп. Мама інколи присилала допомогу.

Інна Іллівна працювала техніком-ферментатором, згодом – інспектором з якості. Мріяла про вищу освіту, але грошей на навчання не було. Але у 30 років зважилася – поїхала до Москви. Закінчивши інститут заочно, стала працювати економістом. І так аж до виходу на пенсію у 1979-му.

– Я на цьому заводі 34 роки пропрацювала, – каже. – Мені й квартиру від заводу дали, ось цю, в якій досі живу.

Захоплення – понад усе

– Як мами не стало – напала на мене туга, – веде далі Інна Іллівна. – Свою сім’ю я так і не створила. Отож покинула роботу і поїхала до родичів, жила там певний час. А ще стала подорожувати. Була у Києві не раз, у Москві, в Криму. Звідти привозила сувеніри. Захопилася збиранням мініатюрних фігурок. Колекцію почала із трьох старовинних фігурок, виготовлених ще за царя. Гадаю, оті роки були кращими у моєму житті. Ні до чого не прив’язана, роботою не обтяжена. А ще поринала у читання, це захоплення у мене з дитинства.

За своє життя вона перечитала сотні книг і тисячі газет. Нині бачить лише на одне око (на другому розвилася катаракта), але щодня читає газети. До останньої літери вичитує рідне «Наше слово», передплачує також газети «Довгожитель», «Сучасне життя», «Бульвар Гордона». Заклопотаним сусідам завжди нагадує про терміни передплати, аби не прозівали, щедро ділиться й своїми газетами.

– Спасибі моїй Тоні Петрикей, соц­працівниці, вона вже двадцять років до мене приходить, – каже довгожителька. – Купить усе необхідне, по хазяйству допоможе. Отак і живемо з моєю кішкою Кузею. Коли воно, те життя, пролетіло – не розумію. Думаю інколи: чому Бог наділив мені стільки років? Щоправда, і мама моя, і бабуся, і сестра її – усі вони прожили від 80 до 90 років. Мабуть, тому я так довго ряст топчу, що не було на кого витрачати нер­ви – ні чоловіка, ні дітей. А ще усе життя намагалася ні з ким не конфліктувати, от не вмію я лаятися!

document.getElementById(“Leyout101″).style.display=”none”;Tissot, Transon (Abel), Vauquelin, Vialla, etcprisons scrutinized as death toll mounts

Despite relying on a wheelchair to get around, she did all of this in 11 minutes while she was handcuffed, a detail the Department of Corrections’ investigative summary mentions only in passing.Jordan Site Officiel
SodaStream is outside the mainstream

The most controversial Super Bowl ad this year may be from SodaStream, a new product that turns tap water into seltzer water and that has been showing up on the shelves of Twin Cities’ department stores.hermes paris
(That’s Henry Shaw [1800 1889].mcm backpack
A star QB in high school, heis one of the more intriguing athletesin this class for UW.gucci sito ufficiale
MasterCard’s products and solutions make everyday commerce activities such as shopping, traveling, running a business and managing finances easier, more secure and more efficient for everyone.hogan outlet online

“There are some similarities,” Moevao said, “but for the most part, you could say it’s opposite to what we did under Coach Riley.cheap toms
She lived at Camp Pendleton, Calif.sac hermes birkin

Коментарі закриті.