Мама мобілізованого солдата із Семенівки радісно здивована увагою та допомогою односельчан, які зібрали кошти на бронежилет для її сина.

«Жила я своїм звичайним сільським життям, син мешкав окремо. Допомагали одне одному. Спокійне життя скінчилося 20 червня, коли мого Женю викликали до військ­комату. Різні думки лізли в голову, адже на сході країни – війна. Але, дякуючи Богу, він поки що у Гончарівську.

Звісно, роботи мені додалося, доводиться на два господарства хазяйнувати. За роботою думати про погане не було часу. І тут одного вечора дізнаюся, що односельчани збирають кошти на бронежилет моєму сину.

До ранку не могла знайти собі місця, мучило питання: «Що знають інші, чого не знаю я?». А вже вранці мені пояснили, що якщо його раптом туди відправлять, то купувати і доправляти захист буде вже запізно. Земляки сказали: «Краще хай він жилета того не зодягне жодного разу, але щоб був».

І тоді я зрозуміла, які люди живуть у нашому селі. Усім велика дяка і низький уклін, хто відгукнувся і не пожалів коштів. Відгукнулися не тільки односельці, а й знайомі та родичі з Бірківки, Мени, Стольного. Сім’я Сопілових дуже допомогла зі збором коштів.

Сільський голова Світлана Пилипенко не тільки організувала цю справу, а ще й посприяла у виборі та купівлі бронежилета аж у Києві. Грошей вистачило ще й на форму та берці.

Я за все життя не отримувала стільки уваги, скільки за ці дні, доки мій син в армії. Дякуючи агропідприємству ТОВ «Бімекс-Агро» і хлопцям, з якими там працював мій Женя, та родичам моє господарство повністю на зиму сіном забезпечене.

Мабуть, непоганого я сина виростила, коли усі так піклуються про його долю. Ще хотіла б звернутися до усіх земляків з Менщини – допомагайте своїм солдатам. Бо ж ваші 20 чи 50 гривень можуть врятувати чиєсь життя.

Будемо сподіватися, що увесь цей жах війни скоро скінчиться. А в календарі з’явиться нове свято – День визволення України від окупантів.

Марія КИРИЛЕНКО, жителька Семенівки».