Сучасний чиновник по суті своїй, не зважаючи на майже 20-річний незалежницький вишкіл, залишається радянським. Вірніше – пострадянським. Бо у часи СРСР будь-який критичний текст на сторінках газети розглядався на бюро райкому партії, після чого чиновнику були непереливки. Нині ж навіть натяк на критику сприймається «слугами народу» як підрив їхнього бездоганного авторитету, навмисні пошуки негативу і по-справжньому терористична діяльність журналістів. Бо якби ж вони, ці журналюги, не розписали у газеті, то ніхто б нічого і не помітив. А так (ой же падлюки!) лізуть куди не слід, пишуть не те, що треба.

Редактор однієї з районок області. Розповіла, як на планерці в адміністрації цілком серйозно обговорювався матеріал про те, що в хлібині місцевого виробника покупці знайшли… таргана. Здавалось би, тут владі треба стіною стати на захист своїх виборців, прискіпливо поцікавитися санітарним станом на виробництві, а керівнику підприємства вказати, висловлюючись мовою бюрократії, на існуючі недоліки. Але ж ні! Винуватою в усьому виявилася газета, яка (тільки уявіть собі!) підірвала авторитет місцевого виробника. Неначе газета того таргана спеціально занесла на хлібозавод.

Звичайно, не можна всіх стригти під одну гребінку. Але теперішнє чиновництво – класичний екземпляр людини у футлярі. Сховатися від оточуючого світу, не бачити і не чути нічого. А якщо преса підніме якусь реальну проблему – то звинуватити таку газету у всіх гріхах і далі жити в своєму тісненькому, але такому зручному футлярчику. Бо за проблеми, витягнуті нагору, попадає. Від начальства. А доки преса мовчить чи тільки радісно звітує про неймовірні успіхи місцевого керівництва – все тихо і спокійно.

До речі, друга проблема, яка цілком серйозно обговорювалася на тій самій планерці у тому самому районі – невдале святкування Івана Купала. Чому невдале? Бо доволі високий керівний черевик ненароком вступив на місці святкування… у купу лайна. Дісталося і керівництву міста, і організаторам свята, і всім, хто хоч якимось чином був причетний до святкування. При цьому абсолютно нікого не зацікавило, а що власне думає про святкування сам народ. І чи не кожного дня йому, народу, неодноразово доводиться вступати в лайно, але цього ніхто не помічає.

В іншому районі Чернігівщини ось уже кілька років поспіль місцева влада веде самовіддану і нещадну війну з місцевою газетою. І не тому, що ця газета опозиційна. Ні, вона лояльна до влади. І критика на її сторінках трапляється не так часто. Однак місцеве чиновництво організувало нескінченну атаку, бо їм здалося, що газета не зовсім покірна, не лиже відповідні місця і не кланяється при першій-ліпшій зустрічі. У результаті – забуті у районі зруйновані дороги, незасіяні поля, гори сміття у місті і селах, чиновницьке свавілля… Забуто всі і все, бо найголовніша проблема – як загнуздати непокірну пресу.

Висновок із всього цього один: не треба завжди шукати «винувату невістку». Набагато ефективніше – чесно виконувати кожному свою роботу і бути відкритими для людей.

Коментарі закриті.