Два матеріали на сайті Нашого слова «У міському бюджеті виявили порушень майже на мільйон гривень» і «Вивіз сміття у місті може стати платним».

Перший матеріал з розряду тих, котрі констатують постійну руйнацію держави в цілому і окремих міст зокрема. Другий пропонує шлях вирішення проблем – люди знову повинні платити.

Виникає цілком закономірне питання, хто ж так керує країною і містом, що їхні особисті справи процвітають, а суспільні руйнується?

На перший погляд – це народні обранці та чиновники. Але насправді  винний тоталітарний суспільний устрій, тобто такий, коли справами керує вузьке коло людей.

Такою є природа людей – першочергово дбати про себе. Це нормально, інакше люди б не вижили. В індивідуальних справах люди саме так себе і поводять. В суспільних, якщо це країна з демократичним суспільним устроєм, то вся спільнота, так само, як і за приватне, турбуються і за суспільне. В тоталітарних – ні. Зрозуміло, при диктатурі, як це було за часів правління КПРС, за спробу долучитися до вирішення суспільних питань карали на смерть. Відповідно, за тих часів були знищені як люди, так і знання та вміння народів керувати спільними питаннями.

Сьогодні люди по інерції діють так само, як діяли в країні рад – голосують абияк за будь-кого і потім покірно чекають обіцяного щастя. Бажаючих прислужитися народу – хоч греблю гати. Вони не просто погоджуються самовіддано працювати на людей, вони йдуть до народу з гречкою чи будівництвом гойдалок під багатоповерхівками. А результат завжди один: «У міському бюджеті виявили порушень майже на мільйон гривень». Ні, якщо керівництво перевіряючих з однієї компанії з тими, кого перевіряють, то порушень виявлено не буде, якщо ж ні, то можливі варіанти – приміром є шанс домовитись, поділитись чи відкупитися. Але є шанс потрапити і під каток судової системи. З правосуддям, як правило, такі справи мають мало чого спільного.

Спокуса піти у безконтрольні начальники народу та отримати в своє розпорядження всю країну чи окреме місто дуже велика. Йдуть керувати країною і стають одними з найзаможніших в світі людей, йдуть керувати містом і стають заможними по місцевих масштабах. Чи правильно вони діють? Так, правильно, саме так кожен на їх місті і чинив би. Тому не варто звинувачувати наших обранців і чиновників, котрі розвели в Україні корупцію, тобто пограбування народу, до одного з найбільших в світі рівнів – справа не в них.

Вся справа в нас, і в тому суспільному устрої, згідно котрого ми живемо.

Задамося ще одним питанням – якщо ми самі не хочемо дбати про свою державу і місто, то може вони нам не потрібні? Так ні ж, потрібні навіть настільки, що багато хто з нас, особливо молодь, намагаються поїхати на роботу, а то й постійне проживання, до інших народів, котрі змогли в себе навести елементарний порядок.

Отже, для успішного життя нам потрібне і успішне ведення особистих справ, і наших спільних. Бо однаково прийдуть в занепад як ті, так й інші, якщо ми перестанемо особисто за них дбати, а натомість спробуємо знайти когось зовсім безглуздого, хто погодиться виконувати цю роботу за нас і на нашу користь. Таких ніколи і нізащо знайти не вдасться – їх не існує в природі.

А хто ж знаходиться, хто йде до людей з пропозиціями своїх щедрих послуг? Раджу перечитати Буратіно. Бо коли є  Буратіно, то завжди знайдеться Кіт Базиліо та Лисиця Аліса.

То що ж робити? Та те, що роблять громадяни розвинутих країн – починати турбуватися про суспільні справи нарівні з особистими – це дуже вигідно, це дозволить створити в Україні такі ж чудові умови для життя і праці, як і в найкращих державах світу. Тобто, мова йде про демократію – здійснення ефективного управління країною самим народом.

Чи означає це, що кожен повинен стати мером? Звісно ні, посада громадянина є значно вища по своєму статусу від посади мера, хоча б тому, що ми його обираємо, а не він нас. Просто потрібно почати вести справи так, як вони і мають вестися, в тому числі і згідно чинного на сьогодні законодавства. Хоча, останнє теж має встановлюватися згідно нашої волі, а не писатися під потреби прагнучих пограбування країни політичних шахраїв.

На шляху до того, щоб нам стати господарями на своїй землі, потрібні дві взаємопов’язані речі – суспільні знання та здатність до колективної діяльності.

Знання потрібні для того, щоб робити корисне нам і не ставати жертвами шахраїв. А здатність до колективної діяльності потрібна для того, щоб управлінська діяльність велася в інтересах всієї спільноти.

Розглянемо на прикладі.

Ось, приміром, міськрада пропонує нам оплатити прибирання сміття. Начебто небагато – 3 гривні з людини на місяць. За рік з середньої сім’ї з чотирьох чоловік це 144 гривні. Це для початку, бо всі ми добре знаємо, що тарифи мають звичку рости шаленими темпами. Але міськрада, щоб відразу не лякати людей і отримати згоду на запровадження плати, починає з мінімуму.

Вже починають лунати «патріотичні» заклики – мовляв, мені для того, щоб місто було чистим, троячки не жалко!

Ой ні, троячка навести лад в місті і країні не допоможе, навіть мільярди тих троячок жодної користі не принесуть в країні з одним із найвищих в світі рівнів корумпованості. Щоб починати наповнювати хоч діжку, хоч міський або державний бюджет, потрібно спочатку позатикати дірки – інакше то будуть даремно викинуті гроші та зусилля.

Якщо навіть у такого порядного та чесного голови міськради, як пана Кадушка, «виявили порушень майже на мільйон гривень», то що тоді говорити про довіру до інших? Як не як, шлях Михайла Дмитровича, це шлях вчителя, директора школи, заступника голови райради, до речі, обраного головою міськради без використання підкупу виборців. І все ж, незважаючи на це все, Михайло Дмитрович допустився дуже великих порушень.  А якби він пройшов вишкіл на посаді секретаря райкому партії, якби системно займався руйнуванням менських підприємств з метою підготовки їх до дешевої приватизації? Можна лише уявити, які б тоді були порушення!

Отже, порядок і в місті, і в країні потрібно наводити. Але починати цю справу варто з наведення порядку у питаннях влади. До речі, те, що обранців та чиновників називають владою, вже докорінно спотворює справжній стан справ – вся повнота влади в Україні належить народу.  Інша справа, що народ дуже погано здійснює свою владу, віддаючи повноваження абикому.

Роль обранців і чиновників – якісно виконувати волю народу. Це – як директор і прибиральниця. Директор не повинен вказувати до дрібниць, зліва направо мести, чи навпаки. Але обов’язок керівника подбати про те, щоб найнятий працівник робив те, для чого його найняли. І жодним чином не допускати, щоб той найнятий працівник мав нахабство перетворюватися в керівника над головним господарем.

Щодо справ в місті, то починати варто з повної відкритості діяльності міськради. Вся без винятку інформація про підготовку та прийняття рішень, а також вся інформація про фінансову діяльність має бути розміщена в Інтернеті для вільного ознайомлення з нею мешканців міста. Це і не дорого, і не важко реалізувати на практиці.

Ми повинні бачити і знати про все, що від нашого імені та начебто в наших інтересах роблять найняті нами працівники. Бо інакше вони відчуватимуть себе господарями над нами і бачитимуть в нас лише джерело для задоволення своїх забаганок за наш рахунок.

І тільки коли ми, а серед менян достатньо фахівців в усіх галузях, будемо бачити, що все робиться винятково чесно та виключно в наших інтересах, тоді можна буде подумати і про те, як покращити стан справ в місті.

Щодо ж заклику платити за прибирання сміття, то тут дуже багато питань. Найперше – ініціаторами має бути підготовлений проект регуляторного акту з його обґрунтуванням. А вже потім обговоримо те, хто і за що має платити. Приміром, за що мають платити ті, від кого контейнер знаходиться на такій відстані, котра позбавляє сенс користування ним? Чому мають платити ті, хто органічні відходи перегноює, а не вкидає до контейнера? Чому мають платити ті, хто їх самостійно вивозить на смітник? Чому повинні порівну платити і ті, в кого значні доходи та відходи, і ті, хто заробляє на хліб риючись на смітнику в пошуках чогось, що можна здати?

До речі, хто у виборчій програмі нинішнього голови міськради пам’ятає пункт про перекладення оплати за вивіз сміття безпосередньо на виборців? Чи нас знову намагаються пошити в дурні, пообіцявши одне, а роблячи зовсім інше?

І ще питання – а хто буде компенсувати мешканцям, котрі проживають за залізницею чи на Чугаївці, відсутність у них міського водопостачання? Хто компенсує мешканцям околиць незручності, викликані станом їхніх доріг чи відсутністю освітлення та прибирання?

Сподіваюся, меняни почнуть виконувати свій головний громадянський обов’язок – бути ефективними господарями в своєму місті і в країні. Справа це дуже корисна, набагато корисніша, чим ведення лише особистих справ. Ті народи, котрі утримують свою державу і місцеве самоврядування в режимі слугування собі, живуть щасливо й заможно. Ті, хто до цієї справи відноситься недбало, змушені постійно дивуватися черговим неприємностям та погіршенням.